Відповідь:
Ахілл – як його описує сам Гомер: прудконогий Ахілл; Ахілл богосвітлий; богоподібний Ахілл. Риси характеру Ахілла: Японський бінокль + ніж мужність; сила; справедливість; егоїзм; почуття власної гідності; почуття героїчної честі; благородство; жорстокість. Гектор – за описом Гомера – коней баских упокірник; божистий ; шоломосяйний; осяйливий. Риси характеру Гектора: мужність; людяність; жертовність; благородство; сумлінність; стриманість; ніжність; вірність. Ахілл і Гектор порівняльна характеристика Ахілл і Гектор справжні воїни Герої вічної поеми Гомера «Іліада» Ахілл і Гектор — найхоробріші воїни ахейського та троянського військ. Вони змагалися у вправності та силі, обидва загинули під час Троянської війни. Так хто ж із них най-гідніший? Ахілл, або Ахіллес,— син царя мірмідонян у Фессалії Пелея та морської богині Фетіди. Прагнучи загартувати сина, Фетіда купала його у водах Стіксу, тому Ахілл мав єдине вразливе місце — п’яту, за яку тримала його мати. Ахіллові була провозвіщена смерть під час Троянської війни. Мати, щоб уникнути цієї долі, переодягла сина у дівоче вбрання й віддала до двору царя Лікомеда, де він і виховувався. Одіссей, бажаючи залучити до ахейського війська майбутнього воїна, під виглядом купця запропонував дочкам Лікомеда жіночі прикраси і зброю. Дівчата кинулися до прикрас, Ахілл же обрав зброю. Так Одіссей знайшов майбутнього воїна і намовив його вирушати під Трою. Вирушаючи на Троянську війну, Ахілл знав, що загине,— так казала йому мати — але, вибираючи між коротким, але уславленим життям та довгим, але бездіяльним, герой обрав коротке. Гектор — старший син царя Трої Пріама й цариці Гекуби, чоловік Андромахи. Він віддасть своє життя за нерозважливе кохання свого молодшого брата Паріса до Єлени Прекрасної. Гектор і Ахілл — справжні воїни. На їх рахунку чимало подвигів і перемог під час Троянської війни. Але подолати одне одного їм не просто: обидва сильні, фізично загартовані, витривалі. І навіть у вирішальному поєдинку, якби не до Афіни, хто знає, чи був би переможений Гектор. Гомер підбирає порівняння до поведінки воїнів, підкреслюючи, що вони — гідні супротивники: порівнює Ахілла з соколом, що полює на горлицю дику, з псом, який жене молодого оленя, але й Гектор, на його думку, дуже схожий на високолетного орла, який хоче вхопити ягня або зайця. Дужі, сміливі, мужні — хіба можуть бути воїни кращими, ніж вони? Мабуть, ні, тому що ці герої ще й віддані своїй батьківщині. Мужньо боронить рідну змучену Трою Гектор, схаменувшись, повертається до рядів ахейського війська Ахілл. Якими ж іще якостями наділені герої поеми «Іліада»? Гектор — герой, але ніщо людське йому не чуже, і він довго не наважується стати до ґерцю з Ахіллом. Зрозумівши підступність богів і супротивника, він мужньо бореться, до останньої хвилини свого життя прагне бути мужем, гідним поваги й захоплення. Прагне домовитися з улюбленцем Афіни про видачу тіла переможеного рідним, але засліплений гнівом Ахілл запевняє, що ніяких домовленостей між ними не буде. Ахілл — улюбленець богів і ахейців, красень і взірець воїна. Але він — теж жива людина і робить вчинки, про які потім шкодує: йде з війська — гинуть ахейці, його друг Патрокл, знущається над тілом Гектора — потім плаче разом з Пріамом над спільною трагедією учасників війни. І до Гектора, і до Ахілла одноплемінники ставляться з великою повагою: пригадайте, як голосять троянці, дізнавшись про загибель свого героя, плаче Андромаха, тужить Пріам, як поважають та які надії покладають на Ахілла — свого найкращого воїна — ахейці. Ахілл і Гектор — справжні герої, справжні чоловіки. Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини. Такими вони залишаються і для нас. А те, що Гомер змалював не лише їхню силу, але й слабкості, ще раз переконує: вони герої, але все ж таки люди. І ми теж можемо піднестися, дотягнутися до них.
Пояснення:
Объяснение:
Печорин был создан Лермонтовым как «Герой Нашего Времени, милостивые государи мои, точно, портрет, но не одного человека: это портрет, составленный из пороков всего нашего поколения, в полном их развитии» Печорину было скучно жить и он всегда искал себя в разных жизненных ситуациях. Вел дневник куда записывал свои достижения, развлечения, испытания и "забавы". Как к примеру, вспомним историю о Бэле. Он испытывал интерес к девушке до тех пор, пока она была к нему холодна, а после того как она влюбилась в него, она ему просто стала не интересной (закончилась история- трагедиею), затем ради нездорового интереса он вмешался в жизнь «честных контрабандистов» (глава «Тамань»), что стало в последствии этого интереса- старуха и слепой мальчик оказались без средств к существованию. Так же несчастная княжна Мэри стала жертвой неразделенной любви... можно много и долго перечислять все его "забавы" и "развлечения" он мечется, не находя своего призвания, цели в жизни. «Верно, было мне назначение высокое, потому что чувствую в себе силы необъятные». Так же на на Кавказской войне (на которую он отправился из-за скуки) думал, что свист пулей его хоть чуточку но растормошат, но «Через месяц я так привык к их жужжанию и к близости смерти, что, право, обращал больше внимание на комаров, – и мне стало скучнее прежнего».
Скучно жилось Печорину) вот и "развлекался" как мог)
Константин Георгиевич Паустовский (19 (31) мая 1892, Москва — 14 июля 1968 года, там же) — русский советский писатель, сценарист и педагог, журналист, военный корреспондент.
Книги К. Паустовского неоднократно переводились на многие языки мира. Во второй половине XX века его повести и рассказы вошли в российских школах в программу по русской литературе для средних классов как один из сюжетных и стилистических образцов пейзажной и лирической прозы. Четыре раза был номинирован на Нобелевскую премию по литературе.
Биография понять истоки и становление творчества К. Г. Паустовского может его автобиографическая «Повесть о жизни» в двух томах, всего 6 книг. Детству писателя там посвящена первая книга «Далёкие годы»