Дуже важко говорити про улюбленого поета, особливо якщо це відомий, талановитий поет, якщо його творчість — досягнення світової культури. Про мого улюбленого поета, Анну Ахматову, написано багато, і написано здебільшого тими, хто був її сучасником, безпосередньо спілкувався з нею, учився в неї. Але в кожної людини може бути і свій Пушкін, і своя Ахматова.
Той, хто хоч раз візьме до рук книжечку віршів Анни Ахматової, не зможе розлучитись з її поезією ніколи, бо вона чудова за своїм талантом і характером.
Поезія Анни Ахматової світла, чиста, підвищена, гуманна, оптимістична. Це, мабуть, тому, що вона увібрала в себе все краще, що було в російській поезії та літературі XIX століття. Я захоплююсь тим, що з юних років Ахматова читала латинських авторів, знала французьку, німецьку, італійську, англійську мови. Вона була не тільки талановитою, але й мала гарну освіту. Погляди на життя — самостійні та незвичні. Поетичний голос ні з чиїм не можна сплутати, він самобутній і неповторний.
її поезія — це влучність думки, досконалість форми, глибина почуття. Прочитайте, промовте і заслухайтесь:
Ведь где-то есть жизнь и свет. Прозрачный, теплый и веселый...
Там с девушкой через забор сосед
Под вечер говорит и слышат только пчелы
Нежнейшую из всех бесед.
Понад усе вражає в Анні Ахматовій протиприродне поєднання тендітності, вічної жіночості, витонченості, незахищеності та ні з чим не порівняної мужності.
В її житті було так багато тяжкого, трагічного, але її душа виявилася сильною, високоморальною, величною:
Дивіться також
Реферати про життя та творчість Анни Ахматової
У чому Анна Ахматова вбачає своє головне призначення на землі? (та інші запитання)
Біографія Анни Ахматової

544 грн

1 660 грн

355 грн

647 грн
Мне голос был. Он звал утешно,
Он говорил: "Иди сюда,
Оставь свой край глухой и грешный,
Оставь Россию навсегда".
Но равнодушно и спокойно
Руками я замкнула слух,
Чтоб этой речью недостойной
Не осквернился скорбный дух.
Патріотизм і мужність — пафос поезії Ахматової воєнних років. У перші дні війни це вона звертається зі словами присягання до жінок Вітчизни:
И та, что сегодня прощается с милым,
Пусть боль свою в силу она переплавит.
ы детям клянемся, клянемся могилам,
Что нас покориться никто не заставит!
Ахматова свято вірить у неминучість Перемоги, у стійкість російського народу та в безсмертя російського слова:
Не страшно под пулями мертвыми лечь,
Не горько остаться без крова, —
И мы сохраним тебя, русская речь,
Великое русское слово.
Свободным и чистым тебя пронесем,
И внукам дадим, и от плена Навеки!
Саме сила духу, віра у свій народ у поєднанні з великою поетичною майстерністю дали можливість Анні Ахматовій піднятися до поета народного. З народом вона ділила усі прикрощі та радощі, завжди була поруч у найтяжчі хвилини життя:
Нет, и не под чуждым небосводом,
И не под защитой чуждых крыл, —
Я была тогда с моим народом,
Там, где мой народ, к несчастью, был.
Коли читаєш і перечитуєш вірші Ахматової, відбувається якесь не залежне від тебе самого звільнення душі, і ти разом з поетом приєднуєшся до чогось значного та вічного.
Греки поругались с троянцами и пошли на них войной (все их цари) . Одиссей не хотел идти, но его заставили, за компанию. Когда греки выиграли войну, Одиссей отправился домой по морю, но из-за обиды на него бога Посейдона постоянно попадал в неприятности (Сцилла и Харибда скушали корабли, ведьма превратила спутников в свиней, некоторых убил циклоп) . Наконец Одиссей на какое-то время уже один остался жить на острове у одной нимфы, но очень хотел домой и она ему дала плот. Вернувшись домой, Одиссей понял, что его считают мертвым и за женой увивается толпа поклонников. Он переоделся, загримировался, проник в свой дом и всех их убил. А потом жил с Женой Пенелопой долго и счастливо.
Искусство является неотъемлемой частью жизни каждого государства, города и человека. Слово "искусство" имеет множество определений, характеристик и особенностей, но каждый человек представляет и интерпретирует его особым Люди иногда задаются вопросами, "Картины Дали - искусство? А сонеты Шекспира? ", и без колебаний или сомнений дают положительный ответ на эти вопросы. "А являются ли искусством закаты солнца, сочетающие в себе непередаваемую насыщенность красок? А первая улыбка ребенка? " На эти вопросы у каждого человека свой ответ, потому что каждый из нас имеет собственный взгляд на мир, и мы смотрим на окружающую действительность под разными углами. По моему мнению, искусство - это образное отражение реальности, главной целью которого является приобщение человека к прекрасному, чувственному, интересному и красивому, порой даже к необъяснимому и противоречивому. Я думаю, что кино, живопись, архитектура и другие виды искусства должны вызывать различные эмоции, чувства и мысли в душе и разуме человека. Несомненно, одно и то же произведение искусства может вызывать совершенно противоположные чувства в душах людей. Например, смотря на фреску Микеланджело, замечательного и талантливого творца эпохи Ренессанса, "Страшный суд" в Сикстинской капелле, одни люди восхищаются красотой переданных образов, другие задумываются над идеей разделения людей на праведников и грешников, третьи размышляют над соотношением добра и зла, и эту последовательность эмоций и мыслей можно продолжать до бесконечности. Все виды искусства обогащают наш внутренний мир, дают нам новые знания об окружающей действительности. В произведениях искусства мы видим точку зрения автора относительно какой-либо ситуации или обобщенные знания творца, выраженные с художественных образов. Мы можем согласиться или не согласиться с мнением автора, потому что каждый человек имеет собственное видение мира, и нет правильного или неправильного мнения - сколько людей, столько и мнений. Искусство играет огромную роль в нашей жизни, пока оно заставляет нас задумываться над важными проблемами и вещами, происходящими вокруг нас, пока искусство волнует сознание человека и не оставляет нас равнодушными. Великие классики, такие как Пушкин, Толстой, Достоевский, Булгаков и другие, затрагивали в своих произведениях важные проблемы человечества: любовь и ненависть, войну и мир, вину и раскаяние, талант и бездарность, дружбу и предательство. Я думаю, что драматические сюжеты, описанные в произведениях этих великих авторов людям переоценить свое отношение к жизни, предостерегут и остановят их от жестоких, необдуманных или несправедливых поступков. Влияние искусства на людей огромно. Искусство может заставить нас смеяться или плакать, любить или ненавидеть, радоваться или переживать. Оно воодушевить или заставить нас собраться с духом, дажекогда мы сломлены духовно и морально. Искусство иногда может быть единственным средством, которое может вдохновить нас на подвиг или поддержать в трудной ситуации. Именно так было в годы войны. Люди были истощены морально и страдали от тяжести пережитых потерь. И когда уже не было сил бороться, и не было сил жить, искусство придавало уверенность людям, вносило в атмосферу разрухи и паники какую-то непередаваемую атмосферу тепла и заботы, открывало "второе дыхание" в людях и заставляло их снова жить, любить и бороться за счастье. Бойцы шли в бой, напевая военные песни о боевых подвигах, о чести, о Родине, о любви и о родном доме, и чувства, вызванные этими песнями, затмевали чувства страха, ужаса и боли. В заключении следует сказать, что независимо от вида искусства и личностного восприятия искусства человеком, оно занимает очень важное место в нашей жизни. Искусство также является неотъемлемой частью жизни и оказывает непосредственное влияние на нас.
Дуже важко говорити про улюбленого поета, особливо якщо це відомий, талановитий поет, якщо його творчість — досягнення світової культури. Про мого улюбленого поета, Анну Ахматову, написано багато, і написано здебільшого тими, хто був її сучасником, безпосередньо спілкувався з нею, учився в неї. Але в кожної людини може бути і свій Пушкін, і своя Ахматова.
Той, хто хоч раз візьме до рук книжечку віршів Анни Ахматової, не зможе розлучитись з її поезією ніколи, бо вона чудова за своїм талантом і характером.
Поезія Анни Ахматової світла, чиста, підвищена, гуманна, оптимістична. Це, мабуть, тому, що вона увібрала в себе все краще, що було в російській поезії та літературі XIX століття. Я захоплююсь тим, що з юних років Ахматова читала латинських авторів, знала французьку, німецьку, італійську, англійську мови. Вона була не тільки талановитою, але й мала гарну освіту. Погляди на життя — самостійні та незвичні. Поетичний голос ні з чиїм не можна сплутати, він самобутній і неповторний.
її поезія — це влучність думки, досконалість форми, глибина почуття. Прочитайте, промовте і заслухайтесь:
Ведь где-то есть жизнь и свет. Прозрачный, теплый и веселый...
Там с девушкой через забор сосед
Под вечер говорит и слышат только пчелы
Нежнейшую из всех бесед.
Понад усе вражає в Анні Ахматовій протиприродне поєднання тендітності, вічної жіночості, витонченості, незахищеності та ні з чим не порівняної мужності.
В її житті було так багато тяжкого, трагічного, але її душа виявилася сильною, високоморальною, величною:
Дивіться також
Реферати про життя та творчість Анни Ахматової
У чому Анна Ахматова вбачає своє головне призначення на землі? (та інші запитання)
Біографія Анни Ахматової

544 грн

1 660 грн

355 грн

647 грн
Мне голос был. Он звал утешно,
Он говорил: "Иди сюда,
Оставь свой край глухой и грешный,
Оставь Россию навсегда".
Но равнодушно и спокойно
Руками я замкнула слух,
Чтоб этой речью недостойной
Не осквернился скорбный дух.
Патріотизм і мужність — пафос поезії Ахматової воєнних років. У перші дні війни це вона звертається зі словами присягання до жінок Вітчизни:
И та, что сегодня прощается с милым,
Пусть боль свою в силу она переплавит.
ы детям клянемся, клянемся могилам,
Что нас покориться никто не заставит!
Ахматова свято вірить у неминучість Перемоги, у стійкість російського народу та в безсмертя російського слова:
Не страшно под пулями мертвыми лечь,
Не горько остаться без крова, —
И мы сохраним тебя, русская речь,
Великое русское слово.
Свободным и чистым тебя пронесем,
И внукам дадим, и от плена Навеки!
Саме сила духу, віра у свій народ у поєднанні з великою поетичною майстерністю дали можливість Анні Ахматовій піднятися до поета народного. З народом вона ділила усі прикрощі та радощі, завжди була поруч у найтяжчі хвилини життя:
Нет, и не под чуждым небосводом,
И не под защитой чуждых крыл, —
Я была тогда с моим народом,
Там, где мой народ, к несчастью, был.
Коли читаєш і перечитуєш вірші Ахматової, відбувається якесь не залежне від тебе самого звільнення душі, і ти разом з поетом приєднуєшся до чогось значного та вічного.