Як добре, що сьогодні я можу висловити свою любов та захоплення предметом «Світова література». Саме дякуючи йому, ми маємо можливість доторкнутися до чарівного світу літератури.
Адже уроки літератури – це своєрідна машина часу та літак із вічним двигуном, що переносять нас із уроку в урок на різні континенти та епохи. Ще вчора ми гойдалися на ліанах, наздоганяючи Мауглі та літаючи зі Скруджем із теперішнього у майбутнє, сьогодні ми вже в Китаї разом з Ду Фу пливемо річкою у пошуках щастя, а назавтра із Башмачкіним подорожуємо вулицями Санкт-Петербургу, піднімаємося сходами під руку з Гобсеком. Ми потрапляємо до різних країн не лише подумки, а й серцем: плачемо над долею Попелюшки, переймаємося пошуками Кая, віримо в місію Дон Кіхота, закохуємося в Печоріна та їдемо з Сонею за Раскольніковим. Ми радіємо зі щасливого закінчення авторської оповідки та дорікаємо письменникові за нещасливий кінець. Ми уподобаємо героїв та мріємо бути схожими на них. І навпаки, засуджуючи вчинки декого, даємо собі слово не повторювати їхніх помилок. Купуємо нотатник для запису висловлювань улюблених героїв та списуємо його вщент уже через місяць. Ставимо на полицю «Маленького принца» як свою улюблену книгу, а через деякий час констатуємо, що поряд з’явилися книжки Маркеса, Павича… Не помічаємо, як у своєму другові відшукуємо риси Євгенія Онєгіна, а у кращій подрузі – Тетяни Ларіної.
І все це – література. Це вона полонила мої серце й душу та назавжди залишила слід у моєму житті.
"Моя первая радость" Вы когда-нибудь задумывались, что такое радость? Нет? А вспомните ли вы самую первую радость? Конечно, не вспомните. Нашу жизнь заполняет множество прекрасных мгновений, которые наполняют нас "бабочками в животе" и "окрыляют", даря лёгкость и одухотворение. Уже и не припомнить, когда зародилось это волшебное чувство. Я думаю, за первую радость можно взять самый яркий момент, который запомнился в глубоком детстве. Уже ощущая запах мокрого асфальта и лёгкий ветерок, вспоминается синяя детская коляска. Маленький человечек, а именно я, сидит, радостно вереща. Конечно, а как же иначе? Разве можно удержаться от смеха, когда лохматый друг лижет лицо, крутится и весело виляет хвостом? Моя первая радость - это мой первый верный друг. Собака. Все ещё вспоминая о наших играх, прогулках, меня посещает светлая грусть. Это моя первая радость, которая дарит мне счастье и по сей день. Как говорил великий философ Луций Анней Сенека:"Достиг вершины тот, кто знает, чему радоваться...". Радость должна приходить каждый день в сердце человека, иначе как жить дальше?
Гриша - отличник, гордый и высокомерный мальчик. Обиделся на своего друга потому, что тот лучше написал контрольную работу. Чтобы показать свою обиду, даже не смотрел на друга, когда пошли в метель домой. Но его можно назвать внимательным и настоящим другом: если он не заметил Леню, то стал беспокоиться за него, быстро побежал за домов и рассказал о происшествии. Гриша чувствовал себя виноватым; он понял свою ошибку: все сам рассказал в школе, чтобы его исключили из школы. Ему было стыдно за свой поступок.
Відповідь:
Як добре, що сьогодні я можу висловити свою любов та захоплення предметом «Світова література». Саме дякуючи йому, ми маємо можливість доторкнутися до чарівного світу літератури.
Адже уроки літератури – це своєрідна машина часу та літак із вічним двигуном, що переносять нас із уроку в урок на різні континенти та епохи. Ще вчора ми гойдалися на ліанах, наздоганяючи Мауглі та літаючи зі Скруджем із теперішнього у майбутнє, сьогодні ми вже в Китаї разом з Ду Фу пливемо річкою у пошуках щастя, а назавтра із Башмачкіним подорожуємо вулицями Санкт-Петербургу, піднімаємося сходами під руку з Гобсеком. Ми потрапляємо до різних країн не лише подумки, а й серцем: плачемо над долею Попелюшки, переймаємося пошуками Кая, віримо в місію Дон Кіхота, закохуємося в Печоріна та їдемо з Сонею за Раскольніковим. Ми радіємо зі щасливого закінчення авторської оповідки та дорікаємо письменникові за нещасливий кінець. Ми уподобаємо героїв та мріємо бути схожими на них. І навпаки, засуджуючи вчинки декого, даємо собі слово не повторювати їхніх помилок. Купуємо нотатник для запису висловлювань улюблених героїв та списуємо його вщент уже через місяць. Ставимо на полицю «Маленького принца» як свою улюблену книгу, а через деякий час констатуємо, що поряд з’явилися книжки Маркеса, Павича… Не помічаємо, як у своєму другові відшукуємо риси Євгенія Онєгіна, а у кращій подрузі – Тетяни Ларіної.
І все це – література. Це вона полонила мої серце й душу та назавжди залишила слід у моєму житті.
Пояснення: держи бро