Когда директор кукольного театра давал представление на почтовой станции, среди публики был интересный господин: с виду студент, но по слухам — кандидат политических наук. Его лекция впечатлила директора.
На следующий день после спектакля этот человек пригласил директора «распить бутылочку». В процессе увлекательнейшей беседы директор упомянул, что был бы совсем счастлив, если бы его куклы ожили. И вдруг это желание исполнилось, но живые марионетки стали капризничать, а когда директор попытался их приструнить, избили его до полусмерти .
Когда герой очнулся, куклы валялись вокруг сундука. Директор опять стал счастливейшим человеком, ведь его труппа не рассуждает, публика (в основном, дети) тоже особо не привередничает, он может свободно сочинять сам для себя пьесы или брать любую готовую.
Объяснение:
Хоча назва вірша налаштовує на сприйняття картини природи, описи природи у Лесі Українки ніколи не були самоціллю: в них завжди присутня людина зі своїм внутрішнім світом. У поезіях видатної поетеси пейзажні мотиви поєднуються з філософськими ("Хвиля"); філософськими та інтимними ("Стояла я і слухала весну"), інтимними ("Давня весна").
Літературознавчі словники визначають ліричного героя як друге ліричне "Я" поста. Хоч це поняття умовне, будь-яка поезія є втіленням думок і переживань автора. Хоча ліричного героя не можна ототожнювати з автором, з його душевним станом — він живе своїм життям у новій художній дійсності, між ними все ж існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті віршованих творів.
Лірична героїня Лесі Українки разом з внутрішнім світом самої поетеси містить у собі також естетичний досвід певного покоління письменників. У випадку і Лесею це досвід борців за національну культуру України.