Я бы назвала эту картину "Воды тёмной реки".
Картина вызывает тревогу и страх. Художник изобразил пейзаж, используя тёмно-коричневые и тёмно-синие цвета, добавляя немного белого. По моему мнению, мост на картине символизирует путь, по которому должен пройти человек; он находится очень близко к реке, поэтому, вероятно, он может разрушиться под влиянием волн. Под этим мостом — река, которая, судя по холодным оттенкам, очень глубокая: автор, возможно, хотел этим сказать, что можно преодолеть препятствия и трудности, которые изображены в виде реки, если по-тихоньку двигаться вперёд. Мы также видим два берега — белые, которые воспринимаются более спокойно. Первый из них — начало пути, с которого нужно начать, чтобы встать на мост, а другой — его конец, после которого наступает белая сказка — хорошая жизнь.
Также мы можем увидеть некую дамбу, которая перекрывает доступ к берегу через реку: не каждый может решиться рискнуть и преодолеть свой путь, к этому нужно быть морально готовым. Обрывающийся на полпути мост также говорит о том, как легко можно сдаться, не пройдя до конца.
Таким образом, я считаю, данный пейзаж олицетворяет страх, который охватывает человека, когда ему предстоит пройти свой путь, поэтому автор подобрал правильные тона для передачи нужной атмосферы. Смотря на эту картину, хочется открывать для себя много нового через образы, скрытые художником, чему можно только удивляться и восхищаться.
Відповідь:Григорій Печорин – людина дуже егоїстичний, що іноді не відразу можна зрозуміти. Він дуже холодний і замкнутий, але коли йому дуже треба, він виявляє всі найкращі сторони свого характеру. Протягом свого життя він частенько записував незвичайні події в свій щоденник. Йому в житті вдалося побачити багато чого. Він бував у різних місцях з різними людьми. Одні були, як не дивно вірні, а інші – зрадили. Максим Максимич – одні з таких людей, який сприйняв Печоріна всерйоз, а особливо – їх минулі приятельські, не більше, відносини. Коду-то Печорін служив на Кавказі офіцером, і насправді причина його служби полягала в якійсь історії, з-за якої його і заслали на Кавказ на певний час. Печорін став служити під командуванням Максима Максимыча. Одного разу вони були за і в гості до горському князю, де Печорін і побачив незвичайно красиву дівчину, Беллу. Він її потім вкрав, так як йому здавалося, що він у неї закоханий. Але живемо лише один раз, а тому після всіх відмов дівчата полюбити його, і нарешті справжньої правди, що вона закохана в нього, Григорій зрозумів, що не любить її. Йому була байдужа дівчина, і він зрозумів це після деякого часу, а тому він її кинув. Казбич, закоханий у Беллу, загинув з нею. Одного разу Печорин знову зустрівся з Максимом Максимовичем, тепер відставним полковником. Але їхня зустріч пройшла дуже холодно. Полковник був страшенно засмучений, адже він був упевнений у їхній дружбі. Він спробував звернутися до спільних спогадів про Белл, але Печорину це навпаки не сподобалося. І після кількох хвилин розмови – він просто поїхав, як і збирався, в Персію. Один раз Печорін був на джерелах. Він зустрівся там зі своїм знайомим – Грушницким. Дуже самозакоханий молодий чоловік. Вони потай один одного ненавиділи. Також, на витоках збиралося своє суспільство. Грушницкий закохався в молоду княжну, яка була молода, горда і вродлива. Щоб побавитися і частково – нашкодити своєму ворогові, Печорін закохує в себе княжну, яка в кінці трохи не сходить від нього з розуму. Григорій Печорін до того ж вбиває Грушницкого на дуелі за наклеп. В цей час, одна жінок все терпить, так як вони були коханцями з Печоріним, але у неї є чоловік, а тому вона мовчить. Після всіх подій – вона різко їде, розповівши все чоловікові. Печорін в розпачі, йому навіть здається на якийсь момент, що він її любить. Але потім, заспокоївшись, він живе своїм звичайним життям. Печорін відмовляється виходити за княжну, остаточно розбивши їй серце. Адже він не любить її.
Пояснення: