Наверное, мало сейчас на свете людей, которые бы не были знакомы с гениальным произведением Николая Васильевича Гоголя «Ночь перед Рождеством». По этой повести советские и российские режиссёры снимали фильмы, ставили мюзиклы и прочее. Во многом благодаря именно этому, хотя бы отдалённо сюжет повести «Ночь перед Рождеством» знают все. В этом произведении Гоголь задействовал много персонажей, но больше всего мне нравится главный герой – смелый и находчивый кузнец Вакула. Он всегда весел, к работе относится ответственно, сильный молодой человек. Он по хозяйству матери, его уважают все жители родного села. Но ему не повезло в жизни – Вакула влюбился в гордую и самолюбивую девушку Оксану, имеющую крутой нрав. Вот она и посылает своего поклонника в столицу, дав обещание, что выйдет замуж за кузнеца, если он привезёт черевички царицы. Оседлав самого чёрта, влюблённый помчался за подарком любимой. Когда Вакула добрался до Петербурга и удостоился встречи с царицей, ему удалось добиться её расположения и получить заветный подарок. В этом главному герою повести Гоголя «Ночь перед Рождеством его упорство и самоотверженность, скромность, честность, обаяние и другие положительные качества, которыми он обладал. И, конечно же, в итоге Оксана сменила гнев на милость что раньше так жестоко с ним обращалась. И в финале замечательной повести Николая Васильевича Гоголя «Ночь перед Рождеством», главный герой – кузнец Вакула всё-таки обрёл своё счастье!
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.
Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.