2 березня вшановуємо пам'ять сорока святих мучеників. Сорок святих мучеників севастійських - це була найкраща дружина у війську давньоримського імператора Лікінія. Сам Лікій був жорстоким язичником, гонителем християнської віри та тих, хто намагався її проповідувати. А ці сорок дружинників були пов'язані любов'ю до Ісуса Христа, відмовлялися і від почестей, і від багатства, але не погоджувалися принести жертву язичницьким богам. Сорок чоловіків не відмовилися від віри християнської.
Римський воєначальник Агрікола зажадав від 40-а святих молодих воїнів з Каппадокії (нині Туреччина) жертву язичницьким богам. Після відмови римські воїни увечері роздягнули воїнів і загнали до вкритого кригою озеро. На березі в той час постійно розігрівали лазню для тих, хто відступництвом захотів би врятувати своє життя. На ранок один з воїнів не витримав, але як тільки забіг до лазні, то відразу помер. Однак мучеників все-таки стало сорок. Один римський вояк бачив видіння, як ангели несли 39 прегарних вінків для мучеників. Тоді він навернувся до Христа і, знявши одежу, пішов на лід. Усі вояки у великих муках померли. Пам’ять 40 Мучеників належить до кола найшанованіших свят. У день їх пам’яті полегшується строгість Великого Посту, у православній церкві звершується Літургія передосвячених дарів.
Радда знала, что идет на смерть, поставив Лойко условие подчиниться ей, потому что понимала, что никогда Заббар никому не покорится. Больше жизни полюбил ее Лойко, но подчиниться женщине, позволить себе покориться ей... Нет, никогда гордый свободолюбивый дух цыгана не может быть окован! Получается, что любовь к себе, гордость, боязнь насмешек со стороны стали во главе угла и отодвинули чувство страсти и любви назад. Так и остались в предании красавица Радда и удалой Лойко, не покоренные никем! И плывут они двумя облаками по небу. Впереди Радда, а за ней Лойко, первая не останавливается, а последний никак не может догнать ее... Дух молодости, свободолюбивый дух цыгана подобен ветру - никому не дано поймать, оковать, усмирить его.
Від виходу друком першого видання "Кобзаря" і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.
З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилювали мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це поезії "Думи мої, думи мої". Чому поезії, а не поезія? У Т. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.
Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його "діти", як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого народу, відданий син своєї Вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну.
Служити своїм словом рідному народові й Вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета:
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині.
А в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з України, без яких він не може жити па засланні. Це сум за рідшім краєм:
Думи мої, думи мої
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
"Думи мої, думи мої..." 1839 року — це твір-програма поета. Покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості Кобзаря. Коли лунає Шевченкове словю під супровід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила Шевченкового слова.
2 березня вшановуємо пам'ять сорока святих мучеників. Сорок святих мучеників севастійських - це була найкраща дружина у війську давньоримського імператора Лікінія. Сам Лікій був жорстоким язичником, гонителем християнської віри та тих, хто намагався її проповідувати. А ці сорок дружинників були пов'язані любов'ю до Ісуса Христа, відмовлялися і від почестей, і від багатства, але не погоджувалися принести жертву язичницьким богам. Сорок чоловіків не відмовилися від віри християнської.
Римський воєначальник Агрікола зажадав від 40-а святих молодих воїнів з Каппадокії (нині Туреччина) жертву язичницьким богам. Після відмови римські воїни увечері роздягнули воїнів і загнали до вкритого кригою озеро. На березі в той час постійно розігрівали лазню для тих, хто відступництвом захотів би врятувати своє життя. На ранок один з воїнів не витримав, але як тільки забіг до лазні, то відразу помер. Однак мучеників все-таки стало сорок. Один римський вояк бачив видіння, як ангели несли 39 прегарних вінків для мучеників. Тоді він навернувся до Христа і, знявши одежу, пішов на лід. Усі вояки у великих муках померли. Пам’ять 40 Мучеників належить до кола найшанованіших свят. У день їх пам’яті полегшується строгість Великого Посту, у православній церкві звершується Літургія передосвячених дарів.
И т.д.
Объяснение: