В умовах війни, коли в 1941-1942 роках підсумок війни ще не був відомий, коли надія на повернення близьких була занадто малою, віра в рятівну силу кохання була необхідна людям. У вірші Костянтина Симонова були сконцентровані вічні християнські цінності – віра, надія, любов.
Поезія стала всенародною. Солдати вирізали вірш з газет, переписували, вивчали напам'ять і посилали в листах дружинам і нареченим. Пізніше такі газетні вирізки знаходили в нагрудних кишенях поранених і загиблих. Поранені, коли їм було нестерпно боляче, читали цей вірш. Навіть нацистські солдати перекладали його німецькою мовою та вчили напам’ять. Для єврейського батальйону британської армії у 1943 році цей вірш на івриті, був найпопулярнішою піснею на війні.
Найціннішим для солдат, які воювали, знати, що їх чекають, люблять, моляться, пам’ятають. Поетичне слово К. Симонова набуло такої великої сили, що кожен, хто читав вірш у роки війни, вірив, що його почуття обов’язково врятують рідну людину від смерті. Цей твір і після війни не втратив свого значення.
Я незнаю, я не жила с ним и не общалась :^