рассказ "переполох" - это произведение, где антон павлович чехов блистательно продолжает тему "маленького человека", открытую его великим предшественником николаем васильевичем гоголем.
, как всегда у чехова, проста и незамысловата.
молоденькая гувернантка машенька павелецкая, вернувшись в дом своих хозяев, убеждается, что в её комнате производился обыск. у хозяйки - федосьи васильевны, пропала дорогое украшение и под подозрением в краже находится вся прислуга.
нет у федосьи васильевны ни малейших сомнений в том, что все её действия достойны и приличны - как же - она ищет вора.
машенька принимает решение покинуть дом своих хозяев, не находя в себе сил продолжать жить там с клеймом воровки.
но тут николай сергеевич признаётся машеньке, что украшение взял он. казалось бы, человек искренне извиняется за причинённое оскорбление, но, извиняясь, николай сергеевич уже давно простил себя за всё. и дом, и драгоценности - это его собственность, потому он всего лишь взял своё.
не забывает николай сергеевич машеньку, что ни при каких обстоятельствах в краже не признается.
он совершенно искренне пытается удержать машеньку от ухода, недоумевая, неужели такой пустяк, как плевок в душу, может подвигнуть человека на столь решительный поступок.
и мы испытываем не меньшее омерзение по отношению к мягкому и нерешительному николаю сергеевичу, как и к его самодовольной и хамоватой .
чехов не трибун и не обличитель, пригвождать к позорному столбу - не его функция. он рассказал маленькую житейскую и, как всегда, право сделать выводы предоставил читателю.
Перехідний вік, важкий підліток – ці слова, як заклинання, повторюють батьки та вчителі, маючи на увазі, що «треба просто перечекати, пережити, саме мине». Суперечлива позиція, проте навіть визнання цього періоду як особливого є величезним прогресом на сьогодні. Ще зовсім недавно нові потреби особистості, що дорослішає, вважали вибриками й відмахувалися від них, не вникаючи в суть.
Стосовно підлітків дорослі впадають у крайнощі. То продовжують сприймати їх як малих дітей, не змінюючи стиль спілкування та вимагаючи беззаперечної покори. То, навпаки, ставляться надто обережно, бояться потурбувати, обмежити свободу, нібито в цей період розвитку людина набуває якихось сакральних властивостей. Попри відмінність підходів, в обох випадках результат негативний: у першому батьки отримують бунт, тотальне заперечення й ігнорування вимог, у другому – таку саму зневагу до звичних обов’язків, але з усвідомленням права на таку позицію. Істина, як це зазвичай буває, десь посередині.
У перехідному віці внутрішні проблеми підлітка, пов’язані зі становленням його особистості, пошуком себе, свого місця в житті, додаються до нових вимог до нього від соціуму, і перш за все – у школі. Якщо раніше дитина прагнула «бути хорошою», що означало виконувати всі завдання, отримувати високі оцінки, демонструвати за можливості гарну поведінку, то тепер ті самі дії викликають у неї внутрішню відразу. У власних очах підліток – вже доросла людина, а загальноприйнятні патерни поведінки залишаються ті самі. Виходить, що шкільна програма ускладнюється, але через неприйняття власне форми викладання і перевірки матеріалу підліток приділяє навчанню менше уваги, ніж треба.
Проблеми підлітків у школі часто взагалі не пов’язані з навчанням. Найбільше вони переймаються визнанням однолітків, отриманням соціального досвіду, належністю до групи, яка має для них значення, пошуку свого місця в ній.