Пятница — индеец из племени каннибалов, встреченный Робинзоном Крузо на двадцать четвертый год своего пребывания на необитаемом острове и ставший и слугой. П. изображен в романе глазами Робинзона, который находит в нем человека легкого и жизнерадостного нрава, храброго, преданного, работо искреннего и простодушного, но отнюдь не глупого, и не устает хвалить его и благословлять провидение, пославшее ему такого П первый в галерее образов простодушного дикаря, которого так любили изображать и романисты, и философы XVIII в. Робинзон П., взятого в плен дикарями соседнего племени и привезенного на необитаемый остров, чтобы, согласно обычаю каннибалов, убить его и съесть П. немедленно склоняется перед Робинзоном и ставит его ногу себе на голову в знак того, что он считает себя рабом своего избавителя, и это добровольное подчинение его «хозяин» принимает как естественное. Если нравы и обычаи дикарей, соплеменников П. (которых он несколько раз видит на острове во время исполнения их кровавых каннибальских пиршеств), Робинзон считает омерзительными, то в самом П. он видит «доброго дикаря», человека неиспорченного и от природы наделенного всеми положительными качествами. Быстро отучив П. от каннибализма и передав ему те рабочие навыки, которыми он владеет, Робинзон заводит с ним религиозные беседы и убеждает в превосходстве христианского Бога над местным племенным божком Бенамуки, с которым старейшины племени ходят беседовать на высокую гору. Но запечатлеть в уме П. представление о дьяволе оказывается значительно труднее, и здесь простодушный дикарь задает Робинзону вопрос, который является одним из наиболее сложных для искушенных богословов: если Бог «более сильный», чем дьявол, почему же Он допускает существование зла в мире? Самого Робинзона, который воспринимал свою религию как данность, подобный вопрос никогда не беспокоил.
Я довго читав роман Вальтера Скотта "Айвенго" і з жалем перегорнув останню сторінку. Ще вчора я гав за поведінкою героїв, переживав про те, чи зуміють до Річарду воїни Локслі. Я відчував себе жителем середньовічного міста і тільки відриваючись від книги, розумів, що на дворі 21 століття. І ось все прочитано. А герої ніби залишилися знайомими, майже рідними. Хто ж запам'ятався більше ?Айвенго. Чому він ? Познайомився я з ним в дивній обстановці. Він є до себе додому в незвичному одязі. Його ніхто не вважає своїм: ні рідний батько, ні кохана. Він-паломник. Але Вілфред вже в рідному гніздечку, за яким нудьгував. Він дивиться в очі людині, яка народила його , не прощає дитину, боїться підійти до коханої...Айвенго-воїн без страху і докору. Ще не бачачи його, ми прислухається до бесіди про нього в замку Седріка Сакса . Ми дізнаємося про те, як він воював,, захоплюємося його витонченістю і відвагою. Він не користується своєю перевагою під час турнірів, скромний і величний.Найпривабливіше його якість-вірність і чесність. Він воює на боці короля Річарда і служить Йому до кінця, не кидаючи навіть у складній ситуації. Він любить жінку, через яку його позбавляють спадщини., але не стає негідником і зрадником.Айвенго ризикує собою заради Ребекки, яка у важку хвилину опинилася поруч і лікувала його. Він міг би дивитися на всіх зверхньо, але наділений співчуттям і вміє дякувати. Ось чому він летить на бій, захищає Ребекку.Роман прочитаний, а я знову і знову беру його в руки, щоб зустрітися з яскравими, незвичайними людьми. А лицар Айвенго, так вважаю, назавжди залишиться моїм улюбленим персонажем. Він вчить благородству, вірному служінню жінці і зразком мужності.
Объяснение-зроби будь ласка мою відповідь кращим
вот так как то