відповідь:
пояснення: живучи в наш складний час, спостерігаючи за життям свого народу і усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому. а замислюючись над цим, я ніколи не приходжу до одного і того ж рішення.
інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє. на землі не буде більше великих війн, завдяки досягненням науки й техніки людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнило її ось уже протягом кількох століть. усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою.
але через
хвилину мені здається, що таке життя може настати тільки у тому випадку, якщо все людство замовить собі пропуск в астрал і через нього потрапить в небесне царство.
але всі мої ілюзії у ту саму мить, коли, вийшовши на вулицю, я бачу худі й заморені обличчя літніх людей, що мусять увесь день стояти на морозі лише для того, щоб випрохати жменьку монет на хліб, або коли я бачу птахів у калюжі нафти, або коли стільки іде грошей на озброєння, або коли дивлюсь кримінальну хроніку.
ось тоді мені здається, що у людства немає майбутнього або на нього чекає таке майбутнє, що краще б його не було.
але усе-таки мені здається, що ми не настільки нерозважні, щоб допустити це. майбутнє у людства повинно бути, і наше завдання зробити його прекрасним.
живучи в наш складний час, спостерігаючи за життям свого народу і усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому. а замислюючись над цим, я ніколи не приходжу до одного і того ж рішення.
інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє. на землі не буде більше великих війн, завдяки досягненням науки й техніки людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнило її ось уже протягом кількох століть. усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою.
але через
хвилину мені здається, що таке життя може настати тільки у тому випадку, якщо все людство замовить собі пропуск в астрал і через нього потрапить в небесне царство.
але всі мої ілюзії у ту саму мить, коли, вийшовши на вулицю, я бачу худі й заморені обличчя літніх людей, що мусять увесь день стояти на морозі лише для того, щоб випрохати жменьку монет на хліб, або коли я бачу птахів у калюжі нафти, або коли стільки іде грошей на озброєння, або коли дивлюсь кримінальну хроніку.
ось тоді мені здається, що у людства немає майбутнього або на нього чекає таке майбутнє, що краще б його не було.
але усе-таки мені здається, що ми не настільки нерозважні, щоб допустити це. майбутнє у людства повинно бути, і наше завдання зробити його прекрасним.
Жестокость проявляют дети по отношению к своей однокласснице Марго. Они живут на Венере, где день и ночь идет дождь, и только раз в семь лет на два часа показывается солнце. Но дети еще никогда не видели его и не верят, что оно существует.
А Марго прилетела с Земли. Она помнит солнце, она знает, какое оно теплое и ласковое, и тоскует без солнечного света. И вот постепенно дети невзлюбили ее. Почему она не такая, как все, почему бледная и худая, почему не играет с ними и почти всегда молчит? И, главное, она помнит солнце, «большое, как медяк», жаркое, «как огонь в очаге». Она видела его, а они нет. И этого дети не могут простить Марго, поэтому все ее рассказы о солнце считают неправдой. Накануне долгожданного момента — появления солнца на небе Венеры ребята запирают Марго в темный чулан и забывают о ней. Они бегают, играют, резвятся в лучах солнца, тянут руки к золотому сиянию, наслаждаются счастьем, которого никогда не испытывали. И только когда солнце исчезает и все снова погружается в мрак и холод, они вспоминают о Марго. Дети испытывают такой стыд, что не смеют посмотреть в глаза друг другу.