Нещодавно я прочитала твір Олександра Гавриша «Неймовірні пригоди Іван Сили – найсильнішої людини світу». Ця повість дуже цікава й дуже мені сподобалась.
Читаючи рядки твору, зрозуміла якою важкою була доля героя. Йому довелося пройти через складні випробування. Також зауважу, що Іван приємно вразив мене своїми бійцівськими якостями. Я захоплююсь порядністю, мужністю, щирістю та силою волі силача. Він зробив дуже багато, щоб стати визначною особистістю. Чесноти до йому впевнено дійти до своєї мети.
"Півдня Іван провів у тренуваннях, згадуючи науку Брякуса, який навчив його різних видів боротьби". Із цих рядків ми бачимо на скільки цілеспрямованим був Іван. Я розумію, що для перемоги хоча би в одному поєдинку, безумовно, слід докласти безліч зусиль та тривалих тренувань. Іван же неодноразово перемагав у двобоях. Це свідчить про його завзятість та працьовитість.
Та найголовніше, що слава не зіпсувала Івана. Він завжди залишався доброю, чесною та щирою людиною.
У романі П. Куліша «Чорна рада» яскраво висвітлені представники різних поглядів на соборність та незалежність України. Наприклад, в образі Сомка автор відобразив своє бачення ідеального гетьмана, освіченої, талановитої, розумної людини, здатної сильною рукою об’єднати всі історичні землі України в єдину самостійну державу, яка б стала рівною у сім’ї інших європейських держав. На думку цього героя роману в країні треба було утвердити старшинське панування, встановити мир між класами, тримати в покорі голоту, піднести в країні освіту і культуру. Але влада ніколи не дається до рук просто так. Для того, щоб її отримати і утримати, потрібні неабияка дипломатія, хитрість, а особливо – вміння згуртувати навколо себе тих, хто підтримав би ці прагнення, а крім того, подумати про шляхи полегшення становища українського трудового народу і встановлення хоча б основних елементів соціальної і суспільної справедливості. Цього всього у славного наказного гетьмана Сомка, на жаль, не було, адже його зрадили навіть три найближчих до нього полковника, в яких гетьман був упевнений, як в самому собі. Сомка програв у боротьбі за владу і краще життя України, поплатившись за це своїм життям.
Віддає своє життя і інший герой роману «Чорна рада», ще один палкий прихильник соборності країни і об’єднання розрізнених земель України, утвердження міцної гетьманської влади і встановлення автономної республіки полковник Шрам. Але його патріотизм, на відміну від гетьмана Сомка, дивним чином поєднувався з негідним ставленням до запорожців та «черні», а це, в свою чергу – з прагненням до класової згоди. Та про яку згоду може йти мова, якщо трудовий народ після воїн та виборів не отримає нічого, крім нового тиску влади, на цей раз – з боку старшин?
А ось Івану Брюховецькому вдалося привернути до себе усіх тих, на кого він міг опертися у боротьбі за гетьманство – і простий народ, і запорожців, і навіть російських бояр. Запорожців Брюховецький підкупив викраденим з гетьманської скарбниці сріблом, простим з ними поводженням і підтриманням козацьких традицій. Українському народові майбутній гетьман пообіцяв полегшення становища, різні пільги і поширення прав. А російським боярам спритний політик просто запросто дав хабара. Мети своєї Іван Брюховецький досяг і став гетьманом, але влади він досягнув не для втілення ідеї соборності і незалежності України, а заради власного збагачення і звеличення.
Як то часто бувало раніше і як то часто буває зараз, простий народ виявився занадто довірливими до обіцянок претендента на гетьманську булаву і представника російського царського уряду. Як виявилось пізніше, ніяких послаблень українцям і ніякого з’єднання не відбулося. Навпаки, в епоху Івана Брюховецького посилився тиск північних сусідів, кривавий розбрат і гніт підневільного народу, що втратив всі права, які були здобуті у багаторічній боротьбі українців проти польської шляхти.
Отже, як ми бачимо, талановитий український письменник П. Куліш у своєму романі «Чорна рада» в достатньо яскравій формі довів і своїм сучасникам, і нащадкам, що ідея незалежності і соборності України існувала зі стародавніх часів, але не була і не могла бути здійснена через неправильний політичний і суспільний вибір союзників і політичних діячів, через роз’єднаність українського народу та його надмірну довірливість.