Діало́г (або діялог[1], грец. Διάλογος — «розмова») — двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома або більше людьми (або у технічній мові — людиною та ЕОМ) у вигляді питань та відповідей.
Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду закономірностей текстоутворення, що в них діють (О. І. Москальська).
Відмінності в структурі мовленнєвої ситуації визначаються розподілом ролей між учасниками мовленнєвого акту. Монологічний текст — це усне чи письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту — адресат, реципієнт*, або мислиться, або не відразу реагує (лінійний ланцюжок речень). Діалогічний текст репрезентує альтернативний ланцюжок, що утворюється чергуванням висловлювань двох чи декількох учасників мовлення.
В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників.
Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої діяльності його учасників, а мовленнєвий акт (обмін інформацією), у якому говоріння і слухання — нерозривно пов'язані види мовленнєвої діяльності.
Основними ознаками діалогу є: намір, цілеспрямованість, правила ведення розмови.
Цілеспрямованість мовленнєвої дії в діалозі — це наявна чи прихована мета мовця (слухача) (повідомлення про щось, питання, наказ, порада, обіцянка і под.).
Для того, щоб досягнути своєї мети кожний із співрозмовників реалізує свій намір, спонукаючи партнера до певних мовленнєвих дій. Необхідною для діалогу є правила ведення розмови: а) повідомлення подається певними порціями; б) повідомлення відповідає темі розмови; в) співрозмовники роблять мовлення зрозумілим, послідовним.
Існує типовий набір смислових частин розмови:
установлення контакту із співрозмовником (зоровий — мовленнєвий, зоровий + мовленнєвий);
початок розмови;
розвиток теми (реакція співрозмовника + репліки); кінцівка розмови.
1)Паустовский в рассказе "Корзина с еловыми шишками" сравнивает осень с золотом и медью всей земли,осенние наряды осени,как тысячи тоненьких драгоценных листьев.Писатель оживляет природу,осень стоит,листья дрожат.Зима у писателя закутывает город туманом по горло,как тёплый шарф."Туман закутал", "пароходы дремали",зима заворожила людей и природу.Белая ночь освещает всё волшебным, загадочным светом.
2)Придумать свои сравнения и олицетворение,описывающие осень и зиму.
Олицетворения:
Зима идёт;мороз трещит;снег искрится ;снежинки кружатся;вьюга воет;метель рвёт и мечет;иней серебрится;снегопад играет;снежки смеются.
Осень шуршит листьями, осень кружится в хороводе;дождь шепчет; листва стареет;трава увядает;деревья засыпают;кусты засыпают;лужи хлюпают.
Сравнения:
Зима,как хозяйка;снег,как пух;снежинки,словно балерины;деревья,как заколдованные;лес,как заснувший богатырь;сугроб,как утёс.
Осень,как старушка;дождь,как спутник;солнце,как странник;природа, как плакса;деревья,как засыпающие люди;погода,как простуженное дитя.
А.является верным утверждением