Одним из признаков безответственности является отсутствие у человека понимания необходимости отчитываться перед кем бы то ни было за свои поступки, не адекватно и конструктивно реагировать на критику и замечания.
Итак, перед кем же человек несет ответственность? В первую очередь, — перед самим собой. За то, что отказался от выполнения порученного дела, от взятых на себя обязательств, за то, что преступил черту духовного закона, заповедей Божиих, оказавшись за пределами им же самим сознательно и добровольно принятых моральных, нравственных, духовных норм. Как правило, после преступления этой черты мало у кого обретается мужество, раскаявшись, вернуться обратно, «Единожды солгав, приходится лукавить, и, истину предав, приходится молчать…». Предательство — логический итог безответственности. В душевную природу человека Богом изначально вложено зерно ответственности.
(В интернете посмотрела)
ВІ́ЛЬНИЙ ВІРШ – вірш, рядки якого мають різні метричні виміри (ямб, хорей, дактиль та ін.) і різну кількість стоп. В. в. не має рими і здебільшого не поділяється на строфи. У 18 ст. поширився в нім. поезії, у 2-й пол. 19 ст. – в амер. (В. Вітмен) та бельг. (Е. Верхарн) поезії. Наприкінці 19 – поч. 20 ст. Леся Українка й І. Франко запровадили В. в. в укр. поезію. Згодом до нього зверталися П. Тичина, М. Семенко, В. Поліщук, В. Мисик, М. Рильський, І. Драч, Б. Олійник, М. Вінграновський та ін. Характерною рисою В. в. є розкутість інтонації, що певною мірою наближає його до розмов. мови. Синонімом В. в. є верлібр, але деякі автори вважають його лише одним із різновидів В. в. Про специфіку укр. В. в. досі точаться дискусії.
Объяснение: