Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Итак, сюжетная линия сказки. Главный герой – Петя Зубов учится в 3-ем классе. «Учится» - это громко сказано, так, посещает школу. Он не любит учиться и выполнять домашние задания, он любит откладывать свои дела в долгий ящик. Четверть за четвертью он обещает догнать в учебе своих одноклассников, но снова лень берет свое. Однажды утром в школе он узнает, что стал стареньким дедушкой. Он очень расстраивается и, не зная, что дальше делать, бежит, куда глаза глядят. А глядят они в лес, который расположен возле их города. Ведь даже мать родная Петеньку уже не узнает. Мальчик-дедушка в отчаянии, его начинают посещать грустные мысли. А думает он о том, что так и ничего не успел сделать в своей жизни. Не заметил, как постарел. С таким настроем Петя находит небольшой домик в лесу, где и ложится отдохнуть в сене, так как хозяева по каким-то причинам отсутствуют. Проснувшись, он видит, что хозяева все-таки вернулись. Их четверо: две девочки и двое мальчишек, они сидят за столом и что-то считают на счетах. Пете ночные посетители кажутся необычными, они выглядят совсем детьми, но ведут себя, как пенсионеры и называют друг друга почему-то по имени и отчеству. И тут Пете Зубову открывается страшная тайна. Оказывается, это не школьники, а настоящие злые волшебники, и это именно они сделали его старым. Они крадут время у детей, которые тратят его понапрасну. Помимо главного героя, они состарили еще троих школьников. Но не все так печально. Петя подслушал, что у него еще есть один-единственный шанс вернуть свое детство. Для этого он должен найти остальных жертв волшебства и привести их в дом к злодеям, чтобы повернуть стрелки часиков-ходиков обратно на 77 кругов. Одно условие – это необходимо сделать в полночь, а если опоздать, то процесс будет безвозвратным. К счастью, каким-то образом Петеньке удается все задуманное: он находит школьников, которых тоже превратили в старичков, приводит их в избу и поворачивает стрелки. Самое удивительное, что впервые в жизни школьники пришли без опозданий. Могут, когда хотят. Справедливость торжествует: дети снова дети, а злые волшебники исчезают! Вот такая "Сказка о потерянном времени". Содержание интересное и немного с юмором. Подразумевается, что само собой, детки осознали, что их поведение было неправильным, что нужно уметь распоряжаться своим временем грамотно и что лень – плохое качество.
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.