Воспитание Пушкина было безалаберным. Сменявшиеся французы-гувернеры, случайные учителя не могли иметь глубокого влияния на ребенка, в значительной степени предоставленного самому себе. Детство Пушкин провел в Москве, выезжая на лето в уезд Захарово, в подмосковное имение бабушки.
Кроме Александра у Пушкиных были дети - старшая дочь Ольга и младший сын Лев. Родители не уделяли много внимания детям, да, по-видимому, Александр не был любимым ребенком в семье.
Его брат писал впоследствии о детских годах Александра: "До одиннадцатилетнего возраста он воспитывался в родительском доме. Страсть к поэзии появилась в нем с первыми понятиями: на восьмом году возраста, умея уже читать и писать, он сочинял на французском языке маленькие комедии и эпиграммы на своих учителей. Вообще воспитание его мало заключало в себе русского. Он слышал один французский язык; Гувернер был француз, впрочем человек неглупый и образованный; библиотека его отца состояла из одних французских сочинений. Ребенок проводил бессонные ночи и тайком в кабинете отца пожирал книги одну за другою".
В 1810 году возник проект устройства привилегированного учебного заведения - лицея в Царском Селе, при дворце Александра I. Пушкин, обладавший влиятельными знакомствами, решил определить туда своего сына Александра. В июне 1811 г. Александр со своим дядей поехал в Петербург, благодаря имеющимся связям, Пушкину было обеспечено поступление. 12 августа он выдержал вступительный экзамен. 19 октября был торжественно открыт лицей и с этого дня началась лицейская жизнь Пушкина.
Царское Село
Царское Село.
Лицей был закрытым учебным заведением, в него было принято всего 30 учеников. Это были дети средних малообеспеченных дворян, обладавших служебными связями.
В связи с политическими событиями 1812 г. взятие французами Москвы ставило под угрозу Петербург. Из-за большого потока солдат проходившего через Царское Село, в лицее воцарился либеральный дух. В лицей проникали сплетни об Александре I и его окружении.
Подорож Дорогоцінного камінчика
Одного разу, в шахті серед вугілля лежав жовтий камінчик.Камінчик думав, чому всі камінці навкруги чорні а він жовтого кольору. У шахту кожного дня приходили люди, та чомусь не помічали камінчика,і від цього йому ставало дуже сумно.Та одного дня, його помітив чоловік з ліхтариком на голові."Дивіться, це ж золото!"- вигукнув чоловік.Він підняв жовтий камінчик і поклав у кишеню.
Камінчик золота навіть і не здогадувався, які пригоди на нього чекають.Спочатку він подорожував у кишені шахтаря, аж поки не потрапив до рук ювеліра.Ювелір уважно оглянув золото і вирішив зробити із нього прекрасу.Жовтий камінчик почувши ці слова злякався."Що зі мною буде?"-засмутелося золото.Але шляху назад не було, і золото вирішило будь, що буде.Поки ювелір готував прилади для переробки камінчика, золото тихенько лижало на полиці і за всім гало.Навіть заглянуло у каталог де були зображені прикраси."Невже я також можу стати таким гарним"-подумав камінчик.Але його думки обірвав ювелір.
Взявши камінчик золота з полиці, ювелір пішов робити прекрасу.Спочатку він розплавив камінчик, а потім вилив масу в форму для виготовлення перстня.А для більшої цінності додав у перстень дорогоціні червоні камінці.Коли прекраса була готова, колишній жовтий камінчик не міг намелуватися, яким він став.
Перстень відвезли до крамниці у гарному футлярі, де його купив принц для своєї нареченої.І як раділо наше золото, що прикрашає руку чарівної дівчини. І до цих пір перстень подорожує, прикрашаючи чиюсь руку, і навіть не згадує, що колись був жовтим камінчиком і жив у темній шахті.