Рассказчику было нестерпимо жаль инвалида, который каждый день приходит на платформу, чтобы жадно вдохнуть запах “гари и смазочного масла”. “...Я уезжал, а он оставался” – в этих словах рассказчика отчётливо ощущаются и жалость, и боль, [ссылка заблокирована по решению администрации проекта], и упрёк, адресованный самому себе, из-за невозможности утешить потерявшего трудиться товарища. Будто к больному ребёнку обращается рассказчик к бывшему своему бригадиру, обещая дать подержать в руках любимую игрушку: “Завтра в десять тридцать я поведу состав. Если будешь сидеть тихо, я возьму тебя в машину”. И Мальцев, незадолго до этого отвергший любые попытки “утешительства” (“Прочь! – говорил он, выслушав мои доброжелательные слова”), вынужден умерить гордость: “Ладно. Я буду мирным. Дай мне там в руки что-нибудь, – дай реверс подержать: я крутить его не буду”. Однако в продолжение поездки рассказчик “разрешил” своему подопечному гораздо больше, нежели тот мог ожидать: “...я посадил Александра Васильевича на своё место машиниста, я положил одну его руку на реверс и другую на тормозной автомат и поверх его рук положил свои руки”. “На спокойных участках я вовсе отходил от Мальцева и смотрел вперёд со стороны Рассказчик доверил слепому машинисту управление паровозом, так как понимал: для Мальцева “ощущение машины было блаженством”, которое хоть на мгновение ему “забыть своё горе слепца”. Но только ли жалость подвигла рассказчика на такой рискованный шаг? О том, что у него был тайный “умысел”, он “проговорился” чуть позднее:
“Я смотрел на своего учителя с тайным ожиданием. .
– Закрой пар! – сказал мне Мальцев.
Я промолчал, волнуясь всем сердцем”.
Почему же разволновался Константин? О каком “тайном ожидании” идёт речь? Ну конечно, с самого начала, отправляясь в рейс и беря с собой Мальцева, рассказчик надеялся на невозможное, на. . чудо. И чудо не могло не свершиться. Героям удалось-таки победить неведомую “яростную” стихию, некогда лишившую Мальцева зрения.
Объяснение:
Леге́нда (лат. legenda — те, що слід прочитати) — жанр фольклору і літератури, прозова малосюжетна оповідь міфологічного, апокрифічного чи історико-героїчного змісту з обов'язковою спрямованістю на вірогідність зображуваних подій та специфікою побудови сюжету на основі своєрідних композиційних прийомів (метаморфози, антро зації предметів, явищ природи тощо). В переносному значенні легенда — вигадана чи прикрашена розповідь.
В легенді реальні події змішані з вигаданими та релігійними[2]. На відміну від казок, легенди не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули — «було це давно», «колись давно-давно»[3]. Легенда часто має етичну, моралізуючу або релігійно-філософську цінність[2].
Легенда може містити елементи міфу, описувати надприродних чи вигаданих істот, події, персонажів. Також, як і міф, здатна пояснювати походження певних речей і явищ. Однак, на відміну від нього, в легенді не стверджується істинність описуваних подій, а підкреслюється їх вірогідність, недостовірність оповіді. Події легенди мають порівняно невеликий, локальний масштаб на кшталт заснування міста, появи елементів ландшафту, подорожі тощо. Тоді як міф зазвичай пояснює появу дечого всесвітнього чи загальновідомого з точки зору оповідача. На відміну від фольклорної казки, в легенді фігурують конкретні місця й персонажі замість умовних. Події легенди розгортаються в історичному часі, часто повідомляються епоха або й рік, чого не буває в міфі та казці. Деякі легенди адаптуються до нових умов, їхній сюжет зберігається, але персонажам і місцям даються нові імена й деталі