Мы привыкли, что сказки заканчиваются счастливо, но в пьесе «Снегурочка», которую А.Н. Островский определил «весенней сказкой», финал трагический. Снегурочка умирает, увидев это, со скалы бросается Мизгирь. Почему погибает красавица?
Частично ответ на этот вопрос есть в прологе. В нем автор воспроизводит диалог Весны-Красны и Деда Мороза. Из разговора узнаем, что у них есть дочка Снегурочка. Дед Мороз – враг Ярила. От Бабы-птицы Мороз слышал, что бог Солнца хочет погубить его дочку. Стоит девушке полюбить кого-то, и она умрет: «только и ждет того, чтоб заронить ей в сердце лучом своим огонь любви; тогда нет Снегурочке, Ярило сожжет ее, испепелит, растопит..»
Дед Мороз сделал всё, чтобы избежать трагедии. Он поселил Снегурку в лесу в тереме, на страже поставил леших и диких зверей. Девушка росла в одиночестве. Не удивительно, что она не знает, что такое любовь, дружба. Весна-Красна не понимает, как можно жить в одиночестве, поэтому просит Деда Мороза отпустить дочку жить на слободку. Он соглашается. Это становится первым шагом к гибели Снегурочки.
На слободке девушка знакомится с Купавой, другими молодыми людьми. За Снегурочкой ухаживают парни, но она не отвечает взаимностью, ведь холодное сердце не любить. Огонек симпатии зажигается в её сердечке к Лелю. Девушка очарована песнями пастуха. Она не испытывает к нему любви, но, по его , дарит цветок. Лель бросает Снегурочку, и девушка впервые чувствует душевную боль.
Тема дисгармонії, доведеної до абсурду через втручання людини в закони розвитку суспільства, із блискучою майстерністю й талантом розкрита Михайлом Булгаковим у повісті “Собаче серце”. Ця ідея реалізується письменником в алегоричній формі: невигадливий, добродушний пес Кулька перетворюється в незначну й агресивну людиноподібну істоту. Саме цей експеримент професора Преображенський і покладений в основу повести
Професор Преображенський, літній уже людина, живе уединенно в прекрасній упорядкованій квартирі. Геніальний хірург займається прибутковими операціями по омолодженню. Але професор задумує поліпшити саму природу, він вирішує позмагатися із самим життям і створити нової людини, пересадивши собаці частина людського мозку. Для цього експерименту він вибирає вуличного пса Кульки
Вічно голодний бідолашний пес Кулька по-своєму недурна. Він оцінює побут, вдачі, характери Москви часів непу з її численними магазинами, трактирами на Мясницкой “з ошурками на підлозі, злими прикажчиками, які ненавидять собак”, “де грали на гармошці й пахнуло сосисками гаючи життя вулиці, воно робить умовиводи: “Двірники із всіх пролетарів сама мерзенна мерзота”; “Кухар попадається різний. Наприклад, - покійний Улас із Пречистенки. Скільком життя врятувало”. Побачивши Пилипа Пилиповича Преображенський, Кулька розуміє: “Він розумової праці людина...”, “цей не стане пинать ногою”.І от професор робить головну справу свого життя - унікальну операцію: він пересаджує псові Кульці гіпофіз людини від чоловіка, що померся за кілька годин до операції. Людина цей - Клим Петрович Чугункин, двадцяти восьми років, судився три рази. “Професія - гра на балалайці по трактирах. Маленького росту, погано складний. Печінка розширена (алкоголь). Причина смерті - удар ножем у серце в пивний”. У результаті сложнейшей операції з'явилася потворна, примітивна істота, що цілком успадкувало “пролетарську” сутність свого “предка”. Булгаков так описує його зовнішність: “Людина маленького росту й несимпатичної зовнішності. Волосся в нього на голові росли тверді... Чоло вражало своєю малою височиною. Майже безпосередньо над чорними ниточками брів починалася густа головна щітка”. Перші вимовлені їм слова були лайка, перше виразне слово: “буржуї”.
З появою цієї людиноподібної істоти життя професори Преображенський і мешканців його будинку стає сущим пеклом. Він улаштовує дикі погроми у квартирі, ганяється (по своїй собачій сутності) за котами, улаштовує потоп... Всі мешканці професорської квартири в повній розгубленості, про прийом пацієнтів навіть мови бути не може. “Людина у дверей мутнуватими очами поглядав на професора й курила цигарку, посипаючи манишку попелом...” Хазяїн будинку обурюється: “Недокурки на підлогу не кидати - у сотий раз Щоб я більше не чув жодного лайливого слова. У квартирі не плювати! Із Зиной усякі розмови припинити. Вона скаржиться, що ви в темряві її підстерігаєте. Дивитеся!” Кульок же говорить йому у відповідь: “Щось ви мене, папаша, боляче утесняете... Що ви мені жити не даєте?”
“Зненацька з'явилася... лабораторне” істота вимагає привласнити йому “спадкоємну” прізвище Кульок, а ім'я він собі вибирає - Поліграф Полиграфович. Ледь зробившись якоюсь подобою людини, Кульок наглеет прямо на очах. Він жадає від хазяїна квартири документ про проживання, упевнений, що в цьому йому до домком, що захищає “інтереси трудового елемента”. В особі голови домкома Швондера він відразу знаходить союзника. Саме він, Швондер, вимагає видачі документа Шарикову, затверджуючи, що документ найважливіша річ на світі: “Я не можу допустити перебування в будинку бездокументного мешканця, так ще не взятого на військовий облік міліцією. А раптом війна з імперіалістичними хижаками?” Незабаром Кульок пред'являє хазяїнові квартири “папір від Швондера”, відповідно до якої йому покладається в професорській квартирі житлова площа в 16 квадратні метрів
Швондер також постачає Шарикова “науковою” літературою, дає йому на “вивчення” переписку енгельса з Каутским. Людиноподібна істота не схвалює ні того, ні іншого автора: “А те пишуть, пишуть... Конгрес, німці якісь...” Висновок він робить один: “Треба все поділити”. Причому він навіть знає, як це зробити. “Так який отут б, - відповідає Кульок на питання Борменталя, - справа не хитре. А те що ж: один у семи кімнатах розселив
Гaлoўныя гepoi aпoвecцi — пяцёpa шкoльнiкaў: Чэcь, Мixacь, Змiцep, Акcaнa, Кaця. Нeкaтopыя з ix гapaдзкiя, a нeкaтopыя жывyць y вёcцы. Штo ix aб'яднoўвae aкpaмя вёcкi Пaплaвы, дзe ўce яны cycтpaкaюццa? Дзiцячae жaдaннe пpыгoдaў, нeзвычaйныx здapэнняў. Пoшyкi cкapбaў дaпaмaгaюць iм cпaзнaць caмix cябe, cвae здoльнacцi, yбaчыць мoцныя бaкi iншыx, yпэўнiццa ў мoцы cвaйгo cябpoўcтвa. Уcё гэтa нa фoнe aмaль штo дэтэктыўнaй гicтopыi з бaндытaмi, нacтaўнiкaм гicтopыi, вяcкoвымi жыxapaмi, cкapбaм i вaйнoй 1812 гoдy. Дa дзяўчынкi Акcaны тpaпляe cтapaжытны тaлep, як выcвятляeццa, aдзiн з тpox, штo мoгyць aдкpыць тaямнiцy cкapбa, cxaвaнaгa фpaнцyзcкiм aфiцэpaм y 1812 гoдзe. І вocь пяцёpa cябpoў пaчынaюць paзгaдвaць зaгaдкi cкapбa. Алe ў ix ёcць кaнкypэнты - звычaйныя бaндзюкi, якiмi вepxaвoдзiць нячыcты нa pyкy зaгaдчык мyзeю, тaкcaмa мapaць пpa cтapaжытнae зoлaтa...