Одним из центральных персонажей повести А. С. Пушкина «Капитанская дочка» является Емельян Пугачев – донской казак, предводитель народного восстания. Это историческое лицо, чье имя навсегда вписано в историю России.
Александр Сергеевич изобразил Пугачева весьма противоречиво, неоднозначно, раскрыв все грани его одиозной личности. С одной стороны, это смелый, решительный человек, у которого хватило силы духа поднять на восстание угнетенные слои населения: казаков, крепостных, простых трудяг. Писатель показал его благородную, великодушную натуру, когда тот помиловал Гринева Марью и отпустил офицера на свободу. Своим поступком Пугачев доказал, что помнить и ценить добро.
С другой же стороны донской казак показан как жестокий, безжалостный человек, от которого нет смысла ждать пощады. Он с легкостью расправлялся с людьми, стоявшими у него на пути. Не стоит забывать и о том, что Пугачев оказался самозванцем, прилюдно объявившим себя Петром III. Им владела сильнейшая жажда власти, которая сплотить вокруг себя огромное количество людей, недовольных своей жизнью. Под предлогом борьбы с классовой несправедливостью он стремился занять российский престол.
В произведении Пугачев представлен в образе былинного героя, лихого разбойника, радевшего за лучшую жизнь для простых людей. Несмотря ни на что, он шел своей дорогой, которая в итоге привела его к гибели.
Надеюсь , если да поставь лайк:)
И сори если не правильно(
Объяснение:
Головним героєм твору «Міщанин-шляхтич» є пан Журден, і саме навколо нього, його образу і повноцінної взаємодії з навколишнім світом і варто розглядати будь-які проблеми цього твору, в тому числі і його актуальність. Дуже часто трапляється так, що саме образи певних героїв дозволяють зробити певні висновки про самих цих героїв, і це саме той випадок. Тому, щоб дати відповідь на питання про те, в чому полягає актуальність цього комедійного твору, необхідно дати коротку характеристику пану Журдену і подивитися, чи зустрічаються такі ж, як він, люди в даний час.
Перше і найважливіше, що варто сказати про пана Журдене, це те, що він був людиною надзвичайно низького почуття власної гідності. Саме з цієї причини він так старався зробити все, щоб мати право відносити себе до аристократичного суспільства. Пан Журден повністю заперечував цінності власного життя. Він не хотів задовольнятися тим, що у нього вже було. Він гнався за статусом, за певною славою. Але хіба це могло зробити його по-справжньому щасливим? Звичайно ж, що ні. Саме з цієї причини всі ті, хто оточував цього пана, ставилися до нього з певною часткою іронії і навіть глузування. Цілком зрозуміло, що ці люди чітко віддавали собі звіт в тому, що орієнтири цього пана, який так прагнув до прилучення себе до вищого суспільства, насправді, зовсім неправильні. Втім, через все це даний твір і став настільки смішним.
Я думаю, що актуальність цього твору дійсно має місце. І в даний час ми можемо зустріти безліч таких же людей, яким був пан Журден. Звичайно, сьогодні в нашому суспільстві немає такого класу, як аристократи, та й взагалі класовий поділ суспільства залишився далеко в минулому. Втім, певне умовне розподілення все ще має місце. І серед звичайних людей надзвичайно багато тих, хто без належної поваги ставиться до своїх нинішніх життєвих умов, а тому відчайдушно прагнутиме покинути свій нинішній соціальний , щоб прилучитися до якогось іншого , який, на думку цієї людини, є значно більш престижним, ніж нинішній. Я переконаний, що в даний час така людина виглядає аж ніяк не менш комічно, ніж пан Журден.
Твір Мольєра під назвою «Міщанин і шляхтич», безумовно, залишається актуальним і в сучасних умовах. Це зумовлене людською природою. Іноді трапляється так, що людина не може задовольнятись тим природним становищем, яке вона займає. Це спонукає її прагнути до чогось недосяжного і виглядати безглуздо на цьому шляху.
Это словесное творчество народа, не записывающего свои сочинения, а изустно передаваемого (из уст в уста) из поколения в поколение. Это словесность в жанрах: народный эпос (мифы), пословицы, поговорки, загадки, частушки, сказки, песни и др. Их авторы – народ, а не отдельные личности, почему ни одно из народных произведений не имеет автора. Устное народное творчество, именуемое английским словом «фольклор», складывалось в глубокой древности, шлифуясь из поколения в поколение. Потребность в легком запоминании, передаче и устном хранении в памяти заставила слагать словесные формы в легких рифмах, ритмах и органично соединять их с музыкой и пением. Так появлялись обрядовые, бытовые и др. песни. Тематика устного народного творчества полностью зависит от культуры и истории народа.