Починаючи роботу над романом, Чарльз Діккенс мав намір написати щось на зразок популярних творів про «благородних розбійників», які б протиставлялись бездуховній бюрократичній машині держави. Але поступово цей задум змінився. Діккенс був добре обізнаний з життям мешканців «лондонського дна», щоб покладати надію на їхнє «благородство».У передмові до роману, написаній через три роки після виходу друком першого видання, автор стверджував, що його головне завдання - показати «сувору правду». Відмовившись від зовнішніх ефектів, він написав проблемний соціальний твір.Уже з перших його сторінок читача оточує атмосфера страждання, морального і фізичного. Зловісними і потворними постають вулиці великих і маленьких міст. Для Діккенса ніби не існує палаців, чудових парків та розкішних магазинів. Дія твору відбувається в нетрях, де мешкають бідняки.Зовсім неромантично Діккенс змальовує злочинне середовище. Шокує набір соціальних типів, зображених письменником, - виплодів лондонського дна: проститутки Ненсі, убивці Білла, ватажка групи кишенькових злодіїв Фейгіна. В них вже нічого не залишилося від того культу «благородних» злочинців, який створили письменники-романтики. Персонажі англійського письменника огидні, їхня психологія цілком сформована хнього життя. Їхній побут, кімнати з павуками і мишами, хаосом і занедбаністю, найкраще характеризують примітивізм їхнього духовного світу.Діккенс не обмежується докладними реалістичними замальовками життя злочинних кіл, а й подає картину страждань усіх нижчих верств населення вікторіанської Англії: знедолені помирають від голоду, невинність потерпає від несправедливості закону, а лиходії натомість процвітають.Найбільше від соціальних проблем потерпають діти. Недосвідчені й кинуті напризволяще, вони надто слабкі, аби опиратися злидням, хворобам і підступності дорослих. Символом загальнолюдського страждання є сторінки роману, які розповідають про перебування хлопців у робітничому домі. Гостро і сатирично зображає Діккенс «церемонію» обіду, за яким подавали таку мізерну порцію каші, яку хлопці зїдали зі швидкістю думки. Увесь гіркий досвід маленьких волоцюг увібрала в себе розповідь про те, як Олівер Твіст прямує до Лондона. Самотній, голодний, брудний і нещасний, зі скривавленими, побитими ногами, він пішки іде англійськими містечками, і ніхто не звертає на нього увагу, і ніхто не підтримує його.Тема дитячих страждань надає діккенсівській соціальній критиці особливої гостроти і значення. У своєму романі він на практиці запроваджує новий етичний критерій оцінки цивілізації. На думку романіста, доказом моральної розвиненості певного суспільства є його ставлення до найменш захищених соціальних груп, однією з яких є діти. З цього погляду Англія 1830-1840-х років не витримує жодної критики. Бо не можна визнати ані моральним, ані справедливим такий стан речей, коли основою соціальної поведінки його членів є егоїзм і суто матеріальні інтереси, першими жертвами є невинні діти. Усім змістом роману Діккенс закликає реформувати суспільний лад, знайти якусь систему, яка б могла полегшити стан бідних, зменшила б кількість страждання у всесвіті.Роман Чарльза Діккенса можна прочитати і під іншим кутом зору: не тільки як гостру соціальну критику, а й як твір з глибинним філософським змістом, як притчу про добро і зло. «Пригоди Олівера Твіста» є «романом виховання», який на прикладі долі головного героя розповідає про те, як людина, завдяки випробовуванням долі, виховує в собі найкращі людські якості: моральну стійкість, вміння любити тих, хто страждає, щирість, жертовність.Таким чином, тема дитинства розкривається Чарльзом Діккенсом глибоко і всебічно: образи дітей, в яких втілені найкращі людські риси, стають символами беззахисності людини в суспільстві. Відповідно своїй естетичній програмі письменник намагається знайти вирішення цих проблем за до добра і справедливості.
Дубровский: Владимир Андреевич Дубровский 23 года, молодой человек, имеющий хорошее образование, служивший корнетом в гвардии. Узнав о незаконном лишение его отца родового имения, становится разбойником, но и тут Дубровский проявляет благородство, ни одного убийства на счету Дубровского не было. Несмотря на то, что Владимир Андреевич решил отомстить Троекурову, он никогда (в отличие от своего противника) не опускался до такой низости, как вредить своему обидчику. Это благородный, великодушный, умеющий любить молодой человек. Он отказывается от «кровавой» мести, полюбив дочь своего врага – Машу: «Я понял, что дом, где обитаете вы, священен, что ни единое существо, связанное с вами узами крови, не подлежит моему проклятию. Я отказался от мщения, как от безумства». Из всего этого можно сделать вывод, что он был ранимым, искренним, добрым, заботливым человеком. Мне понравился этот герой с его горячим характером. Кирилловна: Героиня повести Марья Кириловна Троекурова — тип красивой барской дочки, которая воспитывалась отцом Кирилой Петровичем, и которая выросла «в глазах родителя». Среда, воспитавшая Машу, была напряженной, «отец любил ее до безумия, но обходился с нею со свойственным ему своенравием, то стараясь угождать малейшим ее прихотям, то пугая ее суровым, а иногда и жестоким обращением». Такое своенравное воспитание сделало Машу недоверчивой, она привыкла скрывать от отца свои чувства и мысли. На ее характер повлияло и то, что Маша росла без подруг. В свободное время барышня предоставлена самой себе. Чтобы скоротать время Марья Кириловна выбрала для чтения романы. Пушкин с улыбкой говорит об этом выборе, многие барышни в то время читали романы, придумывая и фантазируя о воплощении красиво описанных историй. Вот и Маша с появлением француза Дефоржа столкнулась с романом в жизни. В начале Маша производит впечатление мягкой, кроткой, скромной девушки, но с аристократическими предрассудками, так как сначала она не обращает никакого внимания на молодого француза «учитель был для нее род слуги или мастерового, а слуга иль мастеровой не казался ей мужчиною». Дефорж напротив был в нее влюблен, но Маша этого не заметила. История с медведем произвела на Марью Кирилловну большое впечатление «с тех пор стала оказывать молодому учителю уважение, которое час от часу становилось внимательнее», «Маша в него влюбилась, сама еще в том себе не признаваясь». На празднике Александр Сергеевич Пушкин представляет Машу внимательной, наблюдательной, она привыкла слушать, делать для себя заметки. Марью Кириловну интересуют Дефорж и Дубровский. Она влюблена в учителя, а рассказы о разбойнике ее завораживают. Пушкин пока не упоминает о чувствах Марьи Кириловны, девушка сама еще не разобралась в себе. Автор говорит о переживаниях Маши только после разоблачения Дефоржа, но в них много сомнений, противоречий. Признание Дефоржа и его неожиданное исчезновение делают Машу сильнее, реальность жестче, чем события в романах. Внезапное известие о с князем Верейским сильно ранит Марью Кирилловну. Дубровский дает Маше надежду. Она решилась на серьезный разговор с отцом, главное — избежать ненавистный брак. Передав тайный знак, девушка ждет своего Пушкин искренне жалеет ее в эти моменты, ласково называя бедной красавицей, молодой затворницей. В день свадьбы Маша бледная, неподвижная. Она тянула время, как могла в надежде на то, что вот-вот явится ее Для Александра Сергеевича, как и для Маши, день свадьбы серый, холодный, пустой, и совсем безнадежный после невозвратимых слов священника. Маша уже не ждет, она пытается смириться с новой участью. Не в силах нарушить клятву, данную в церкви, Маша отвергает Дубровского. Троеруков: Троекуров Кирила Петрович – богатый дворянин-самодур, отец Маши. Т. – человек избалованный и распущенный, опьяненный сознанием своей силы. Богатство, род, связи – все обеспечивает ему вольготную жизнь. Т. проводит время в обжорстве, пьянстве, сластолюбии. Унижение слабых, вроде травли зазевавшегося гостя медведем, – вот его удовольствия. При всем этом Т. – не прирожденный злодей. Он очень долго дружил с отцом Дубровского. Поссорившись с ним на псарне, Т. мстит другу со всей силой своего самодурства. Он с взяток отсудил у Дубровских имение, довел бывшего друга до умопомешательства и смерти. Но самодур Т. чувствует, что зашел слишком далеко. Сразу после суда он едет мириться с другом.
