Прослухавши як аудіокнигу (українською) цей роман, сам мимоволі частково здійснив пророцтво його автора - Рея Бредбері. В книзі про суспільство, яке не читає книг, яке живе лише роботою та у всьому шукає задоволення. Пожежники тим і займаються, що виїжджають на виклик аби спалити помешкання з книгами, інколи разом із його власниками. Все у такому тоталітарному суспільстві організовано так, аби ти в усьому постійно шукав веселощів і нічим не переймався. Якщо комусь і потрібно для чогось знати про що там була якась книга, то може взяти збірник коротких змістів і там знайти "вижимку" про що твір. Не знаю, можливо раніше таке було, але мені дедалі частіше трапляютсья люди, які читали книгу з-за того, що просто так треба для чогось. Наприклад, книгу масово обговорюють і аби не відставати. Коли запитуєш враження і оцінку, то у відповідь чуєш щось на зразок: "Ааа, там про чувака, який жив в Парижі, а потім війна розпочалася і він ледь втік звідтам?".
Бредбері написав і опублікував твір у далекому 1953 році. Спочатку у світ вийшов скорочений варіант під назвою "The Fireman" (1951). Дуже дивно, але тенденції до розважальної функції ТБ, тенденції до масовості і спопсованості там вже є. Більше того, мова навіть про інтерактивне ТБ. Як він міг так далеко заглянути в ті часи?
Сюжет сподобався. Оригінально. Дивно, що у нас цей роман не є широко популярним. Хоча більшу частину прослуховування твору (книжки я ще читаю, не спалюю, як у книзі:-) )) переслідували не дуже веселі думки. І все ж фінал швидше дає таки надію. Хоча і не є типовим американським хеппі-ендом.
Рассказ Толстого "После бала" мне понравился,потому что в этом произведении автор заостряет внимание на отношении людей.Хорошо мне запомнилось,когда на площади избивали солдата,ведь на балу было всё так красиво,было весело,а потом резкий контраст туман,тёмные силуэты,крики,стучание барабанов..Мне кажется что хоть отец Вареньки и кажется автору жестоким,безжалостным,даже двуличным,но он выполнял свою работу.Ведь если не наказывать солдат которые пытались сбежать,то все бы побежали разом.Хоть автор и выставляет генирала жестоким,я его таким не считаю,ведь он же прежде всего был на работе,автор же видел какой он может быть.Ведь он так любит Вареньку,делает всё чтобы она была счастлива
Прослухавши як аудіокнигу (українською) цей роман, сам мимоволі частково здійснив пророцтво його автора - Рея Бредбері. В книзі про суспільство, яке не читає книг, яке живе лише роботою та у всьому шукає задоволення. Пожежники тим і займаються, що виїжджають на виклик аби спалити помешкання з книгами, інколи разом із його власниками. Все у такому тоталітарному суспільстві організовано так, аби ти в усьому постійно шукав веселощів і нічим не переймався. Якщо комусь і потрібно для чогось знати про що там була якась книга, то може взяти збірник коротких змістів і там знайти "вижимку" про що твір. Не знаю, можливо раніше таке було, але мені дедалі частіше трапляютсья люди, які читали книгу з-за того, що просто так треба для чогось. Наприклад, книгу масово обговорюють і аби не відставати. Коли запитуєш враження і оцінку, то у відповідь чуєш щось на зразок: "Ааа, там про чувака, який жив в Парижі, а потім війна розпочалася і він ледь втік звідтам?".
Бредбері написав і опублікував твір у далекому 1953 році. Спочатку у світ вийшов скорочений варіант під назвою "The Fireman" (1951). Дуже дивно, але тенденції до розважальної функції ТБ, тенденції до масовості і спопсованості там вже є. Більше того, мова навіть про інтерактивне ТБ. Як він міг так далеко заглянути в ті часи?
Сюжет сподобався. Оригінально. Дивно, що у нас цей роман не є широко популярним. Хоча більшу частину прослуховування твору (книжки я ще читаю, не спалюю, як у книзі:-) )) переслідували не дуже веселі думки. І все ж фінал швидше дає таки надію. Хоча і не є типовим американським хеппі-ендом.