"Мандрівний замок Хаула" - одна з найбільш чудових книжок, яку я коли-небудь читав. Добра, казкова, іронічна, барвиста й жива історія. Для дітей ця книжка, як казка-двері в інший світ, з ненав'язливою, але відчутною мораллю в кінці. При читанні в більш зрілому віці відкриває, давно втрачені, двері в дитинство. Хоч на кілька годин загороджує від стихій реальності. Вона нагадує, що дива існують, варто лише повірити. Хочеться відзначити дуже яскраві характери - це далеко не нудотно позитивний Хаул, і не така солодкаво добра Софі. Все ронією і по-доброму спорідненим єхидством. Прекрасні живі діалоги, забавні ситуації - все це в достатку. Весь сюжет - головоломка і купа несподіванок, хоча чого ще чекати від зовсім казкового світу. Так і хочеться вирушити в цей чудовий світ услід за Хаулом, Майклом, Софі! Якщо додати до цього бездоганну мову і стиль автора, виходить приголомшлива атмосфера книги, створюється один з кращих казково-фантастичних творів. Англійські казки володіють непередаваною чарівністю, і здається, що максимум цієї чарівності Діана Вїнн Джонс вклала в «Мандрівний замок». Незважаючи на певні казкові рамки, сюжет насичений, незвичайний, і тому прочитати книгу можна на одному диханні.
Объяснение:
Особисто моя думка.
Смешные моменты:
Дед пытался откопать клад и ему было очень страшно и тут перед ним показалась нечисть. И вид показавшейся нечисти нелеп и смешон - «... мигает какая-то харя: у! у! нос как мех в кузнице; ноздри — хоть по ведру воды влей в каждую! Губы, ей-богу, как две колоды! Красные очи выкатились наверх, и еще и язык высунула и дразнит!»
Ситуация становится максимально комичной, когд на приближающегося в темноте к дому деда выливают горячие Ай! — закричало басом. Глядь — дед. Ну, кто его знает! Ей-богу, думали, что бочка лезет. Признаюсь, хоть оно и грешно немного, а, право, смешно показалось, когда седая голова деда вся была окунута в и обвешана корками с арбузов и дыней»
И забавным показадся момент, когда старик начал называть своих детей собачьими сыновьями.