объяснение:
в рассказе н.с. лескова "левша" главным действующим лицом является косой тульский мастер, самоучка левша. однако герой появляется не сразу, а в середине рассказа.
мне нравится, что у левши есть чувство собственного достоинства. он не злобивый, не злопамятный, скромный, смекалистый. н.с. лесков показывает, что этот тульский мастер обладает поистине национальным характером. об этом свидетельствует и описание его работы и отдыха, и выражение страстной любви к родине. левша в числе трех оружейников покорно в течение двух недель работал над диковинной блохой. все это время они сидели взаперти, держа в тайне свою работу. именно здесь проявляется сила духа, так как пришлось работать в тяжелых условиях: с закрытыми окнами и дверями, без отдыха. однако платов не поверил, будто тульские мастера смогли сделать что-то лучше . он рассердился, думал, что его хотят провести. и по иронии судьбы взял с собой в петербург левшу, ведь ведь если что-то будет не так, то найдется кому за это ответить.
и вот левша в петербурге. он покорно, как и подобает подданному, стоял около дворца и ждал, что произойдет дальше.
здесь есть чему подивиться - умельцы не только не испортили диковину, но и по мастерству обошли : подковали стальную блоху и написали свои имена на подковах. это такая миниатюрная работа, что увидеть результат можно в "мелкоскоп", увеличивающий в несколько сотен раз, а мастера за неимением "мелкоскопа" по причине бедности делали всю деликатную работу, потому что у них "так глаз пристрелявши". однако имени левши на подковах не было, так как он считал себя недостойным этого. по его мнению, ничего особенного он не сделал, ведь работал с деталями меньше подковок: выковывал гвоздики, чтобы их прибить. за такую службу левшу и отправили в лондон, чтобы показать , что мастера ничем не хуже иностранных, а наоборот, лучше.
и вот тульский босяк "в опорочках, одна штанина в сапоге, другая мотается, а озямчик старенький, крючочки не застегиваются, порастеряны, а шиворот разорван", в таком виде предстал перед государем, без стеснения и смущения теперь направлялся в .
именно в лондоне проявляется его истинное национальный характер. он любит россию- свою родину- и на приглашения обосноваться в лондоне, выучить науки. побывать на заводах на практике, устроиться на престижную работу, жениться, обзавестись семьей отвечает отказом. еще он любит своих уже престарелых родителей, ведь они без него не смогут; любит традиции россии. но это не просто любовь, левша не мыслит себя без родины.
однако погостить за границей все же соглашается, но такая скучная жизнь скоро надоела ему, он затосковал по родине, и пришлось его отпустить. на корабле он познакомился с поликипером, с которым стали держать пари: кто кого перепьет. из этого, конечно, ничего хорошего не получилось. поликипера отвезли "лечить" в посольский дом на набережной, а левшу свалили пьяного на пол в квартале. не найдя никаких документов, его ограбили, сняли золотые часы, пальто. он попал в обуховскую больницу, где принимают умирать. но, умирая, левша не думал о себе. единственное, чего он хотел, так это государя, сказать, чтоб ружья не чистили кирпичами. с этими словами на устах и умер тульский мастер.
лесковым представлен поистине великий человек: талантливый мастер, с широкой душой, горячим любящим сердцем, с глубокими патриотическими чувствами. это настоящий человек с большой буквы, человек, национальным характером. недостатками его, как и многих людей, были тяга к спиртному и страсть к спору, заключению пари. эти два качества погубили большое количество талантливых людей.
естетизм - напрям у ійському мистецтві та літературі 1880-1890-х років, який представили письменник, теоретик, історик мистецтва волтер пейтер та угру-пування поетів і художників, теоретиків літератури й мистецтва - артур саймонс,
обрі бьордслі, оскар вайльд та інші, що об'єдналися навколо журналів "жовта книга" і "савой". їхнім ідеалом мистецтва стала творчість майстрів середньовіччя і раннього відродження.
особливість естетизму полягала у тому, що він, перебуваючи поза рамками пересічної моралі, діяв лише у сфері мистецтва, де "дозволене" і "недозволене" диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. естетизм виявив переваги художньої вигадки, уяви і майстерності художника перед копією життя. творчі здобутки митців цього напряму мали значний вплив на розвиток мистецтва xx століття, зокрема на творчість ійських і російських символістів, а також т.-с. еліота, в. вульф, м. пруста, дж. джойса.
вся естетика о.вайльда - це низка парадоксальних суджень. але естетичне вчення оскара не можна розглядати окремо від тогочасної дійсності, а отже, лицемірної вікторіанської моралі, виклик якій кинув письменник як своєю поведінкою, так і художніми творами.
Двадцяте століття переробило природу людини, і саме життя на землі опинимося на межі зникнення. Дві світові війни, концтабори, загибель мільйонів стали причиною того, що людське життя перестало бути найвищою цінністю. Франц Кафка фізично був відірваний від суспільства.
Письменник сам загнав себе у глухий кут самотності, але зраненою душею тонко відчував природу людини, її сутність і у творах намагався показати своє бачення всього, що відбувалося навколо. Герой новели “Перевтілення” – порядна і добра людина. Грегор Замза багато
працює, всі гроші віддає сім’ї, а найближчі люди радо приймають від нього цю жертву. Вони сприймають це як належне, навіть не замислюючись над тим, що у молодого здорового чоловіка має бути власне життя: свій дім, дружина, діти.
Грегор рано встає, тяжко працює, і його заробітки дали можливість сім’ї жити в достатках, мати прислугу, не замислюватися над майбутнім. Та одного дня сталося непоправне. Грегор перетворився на комаху, його перестали розуміти батьки і і гетра.
Він в одну мить втратив ілюзію, що його життя має неабияку цінність не тільки для нього, а й ще хоча б для декількох людей у цьому світі.
Фірма
уособлює усе суспільство. Керівник фірмою залишився глухим до благань найстараннішого робітника вислухати його, зглянутися на його безпомічний стан і не виганяти з роботи. Фірма, а значить, і суспільство відвернулися під Замзи.
Найближчі Грегору люди теж залишилися глухими до горя сина і брата. Батько, побачивши, на яке страховисько перетворився син, схопив палицю і став запихати його в кімнату, а потім кидав у нього тверді великі яблука, доки не покалічив. Мати спочатку зомлівала, коли бачила сина, а потім неначе змирилася з його нещастям і перестала цікавитися станом Грегора. Єдиною людиною, яка насправді співчувала, була сестра, зовсім молода дівчина, але мине небагато часуі вона першою заговорить про те, що Грегора треба якось позбутися. Вона не могла точно знати, розуміє її брат, але навіть дверей вітальні не зачинила, щоб він бодай не почув її вироку. Сім’я формально неначе ще піклувалися про Грегора: ставили їжу, прибирали у кімнаті.
Але ніхто не поцікавився, чому він нічого не їсть, а кутки кімнати були устелені пилюкою. І все ж герой не тільки не ображався на батьків і сестру, він із задоволенням пригадував, скільки встиг зробити для родини і що ще сподівався зробити найближчим часом, якби не трапилося з ним такого лиха. Він мріяв віддати сестру до консерваторії, адже вона любила музику й добре грала на скрипці.
Своє щастя Грегор бачив у тому, щоб його сім’я жила заможно, без матеріальних проблем.
І ось комаха тихо помирає в своїй кімнаті, а сім’я полегшено зітхнула, адже тепер вони можуть жити тільки своїм життям.
Виявилося, що в них є невеликі кошти для того, щоб протриматися деякий час, не думаючи про злидні. Батько забув про свою старість і знову пішов працювати, мати, хоча й хвора на астму, але ще в змозі прикласти руки до роботи, сестра заробляла непогані гроші в крамниці. Ніхто не впав у відчай, світ не перевернувся від того, що померла людина-комаха.
Все залишилося так, як і було.
Хто ж винен у цій смерті? Суспільство? Родина? Ні! Адже ніхто не хотів, щоб із Грегором Замзою трапилося таке нещастя.
Він як людина, як особистість, як вище Боже створіння помер не у мить перетворення, а тоді, коли вирішив забути про себе, про своє життя. Не можна присвячувати своє життя будь-кому чи будь-чому. Треба хоч трішки любити себе, думати про свою душу, і тоді людська Природа не дасть перетворитися будь-кому на комаху.