Найголовніше бачиш тільки серцем (за твором А. де Сент-Екзюпері "Маленький принц")
Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері (1990—1944) був пілотом, літав над Південною Америкою, над Кордильєрами, над Сахарою, прокладав нові траси, розбивався, приходив на до товаришам. Він звик дивитися на нашу Землю зверху, з висоти. Можливо, саме це до йому побачити в ній Планету людей і зрозуміти, що кожна людина — це теж окрема планета, зі своїми прикрощами, радощами, самотністю. Щоб перебороти цю самотність, з'єднати людей тонкими нитками взаємної любові, злітають у небо герої повістей "Нічний політ" і "Південний поштовий".
Незадовго до своєї загибелі Сент-Екзюпері написав сумну і глузливу казку для дітей і дорослих "Маленький принц". Юна людина пізнає світ. І при цьому зіштовхується з різними істотами — беззахисною і примхливою Трояндою, пихатим Королем, мужнім Ліхтарником, безвладним П'яницею, що не бачить нічого далі власного носа, Астрономом, заклопотаним аварією Льотчиком, мудрим Лисом, підступною Змією. І ті, хто живе на невеликих астероїдах, і ті, хто живе на Землі, насправді обертаються навколо власних проблем, дорослих і важливих. Внутрішній світ кожного — замкнутий простір, у який нелегко пробитися іншій людині, особливо — дитині. Тільки двоє розуміють, як важко часом доводиться цій "маленькій планеті": Льотчик, він же — автор, що не забув про власне дитинство, і старий самотній Лис, що навчив хлопчика осягати тендітну мудрість людських стосунків.
Спілкування з Лисом приборкує дитячу довірливу квапливість Маленького принца. Він учить хлопчика болісному мистецтву чекання. Треба готувати серце, душу до дружби і любові. Щоб зрозуміти людину, треба навчитися вдивлятися в неї, відокремлювати головне від дрібниць, прощати дрібні недоліки: адже найголовніше завжди буває приховано всередині і відразу його не розглянеш. Розставшись із Трояндою, а потім — з Лисом, Маленький принц розуміє, як боляче розривати щиросердечні зв'язки. Тому, зустрівши Льотчика, він терпляче чекає, коли під маскою зовнішньої заклопотаності з'явиться його справжнє обличчя, коли втомлена доросла людина, що стоїть на краю загибелі, побачить перед собою не просто дивну дитину, але й Людину. І зуміє на деякий час стати дитиною, зрозуміти Маленького принца і полюбити його. І коли хлопчик повертається на свою планету, Льотчик продовжує пам'ятати і бачити його — адже зірку чужої душі можна побачити не в телескоп, а тільки чуйним серцем.
Спорт человеку быть в хорошей физической форме, а кроме того он воспитывает характер и силу воли. Занятия спортом укреплению здоровья. Даже простая зарядка утром под любимую музыку заряжает энергией на весь день.
Я всегда любил активные развлечения. Сколько себя помню, всегда играл в разнообразные подвижные игры. И получал от этого невероятное удовольствие! Поэтому родители записали меня на настольный теннис. Это очень интересный вид спорта, в котором необходимо проявлять быструю реакцию, хорошую координацию движений, концентрацию. Когда я играю, это захватывает меня целиком! Мне нравится этот вид спорта, потому что в нем нет перегрузок, он не очень травматичен, заторазвивает гибкость, координацию, выносливость и силу мышц
Відповідь:
Мирослава — дочка заможного боярина Тугара Вовка. Багато дівчат із заможних родин стають розбещеними, слабкими, але не вона. Її батько — сильний чоловік, «як дуб»-, і Мирослава достойна його дочка. “…попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу” Побачивши дівчину вперше, тухольці говорять про неї: «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!» 1 Тугар Вовк робить велику помилку — зраджує рідну країну й об’єднується з ворогом. Мирослава не згодна з батьком, для неї Батьківщина понад усе, навіть дорожча за батька: «Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру». Потрапивши в монгольський табір, вона й там не зрікається своїх ідеалів. Коли батько просить її підійти, адже начальник монгольського війська ласкавий до них, вона жорстко одказує: «Не хочу його ласки!» Мирослава — це сильна, мужня, незламна особистість, порядна, чесна й відверта дівчина. Вона залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням і не змінює їх у залежності від обставин, як її батько. І хоч любить вона свого батька, найголовніше для неї — це почуття громадянського обов’язку й вірність своїй Батьківщині. Батько її гине, й інакше не могло бути, адже це єдиний вихід для зрадника, а любляча Мирослава залишається з Максимом. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». Мирослава полюбила простого селянського хлопця. У цьому образі Іван Франко показав усі найкращі риси слов’янської жінки — незламну силу волі й мужність, а також щиру вірність, ніжність і палке любляче серце. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.
Пояснення: