Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи. Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах. Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину. На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
Особливо жорстокою, неочікуваною, страшенною у своєму перебігу та наслідках є Друга світова війна.
Інтелігенція, зокрема письменництво, не могла залишитися осторонь величезної трагедії людства в цілому та окремих народів. Чимало письменників пройшли війну, брали участь у боях, втрачали близьких та друзів, були свідками жахливих родинних історій розлучень та щасливих єднань. Багато віршованих та прозових творів митців з різних куточків світу відобразили горе, кров, сем, злість, сльози – усі атрибути війни.
Кожна воююча країна виголошувала надто гучні речі, зависокі ідеали та священі інтереси прагла боронити, саме тому багато хто не одразу відкрив анти людяність війни та брехливість воєнної пропаганди. Одразу проти кровопролиття висловлювалися Стефан Цвейг та Бертольд Брехт. Письменники Ернест Міллер Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Еріх Марія Ремарк пройшли Першу світову війну і «оцінили» всі жахи мілітаризму та військової агресії. В своїх творах вони показують біль втрат та відчай людей, відсутність будь-якої надії на нормальні умови існування, звичайне людське життя. Фронтовики, вірячи в певні ідеали, проходили війну, але повністю зневірячись у своїй правоті не могли знайти спокою у повоєнні часи. Так народилася генерація «втраченого покоління».
Пауль Целан у своїх збірках про війну висвітлює увесь спектр переживань, які завдає людині невизначене завтра, втрата близьких або постійна загроза життю рідни. «Останнім актом історії» називає поет війну і чекає на Страшний суд після неї.
Генріх Белль у своєму «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», як і в інших творах показує звичайну людину на війні, жертву обставин та часу, в якому випало жити. Герої – звичайні солдати, які не знайшли внутрішньої сили повстати проти фашистської системи, і тепер постійно страждаючі від причетності до горя інших.
Письменник не тільки засуджує фашизм, але й будь-яку війну, як прояв насильства над людиною.
Багато інших письменників та поетів всього світу різко засудили у своїх творах Другу світову війну та несли гасло не допустити ніколи більше подібних трагедій.
вступление
основа
конец