Евпатий Коловрат - герой русского эпоса. Во многом напоминает героя былин, которому, однако, пришлось биться не с Соловьем-разбойником, не с Идолищем поганым, а с самым реальным врагом Руси — ратью Батыевой.
«Повесть о разорении Рязани Батыем» — одно из самых трагических произведений древнерусской литературы (написано, скорее всего, в начале XVI века) . О содержании его говорит само название. Летописный рассказ о приходе полчищ Батыя на Русь соединяется здесь с элементами былинного и легендарного повествования. Один за другим гибнут рязанские князья, хотя они бесстрашно бьются против превосходящих сил врага. При этом им удается уничтожить множество татар. Вот некоторые эпизоды борьбы: «И была сеча зла и ужасна.. . Батыевы же силы велики были и непреоборимы; один рязанец бился с тысячей, а два с десятью тысячами.. . И бились так крепко и нещадно, что и сама земля застонала, а Батыевы полки все смешались. И едва одолели их полки сильные татарские. В той сечи убит был благоверный великий князь Юрий Ингваревич, брат его князь Давыд Ингваревич Муромский, брат его князь Глеб Ингваревич Коломенский, брат их Всеволод Пронский, и многие князья местные, и воеводы крепкие, и воинство: удальцы и резвецы, узорочье и воспитание рязанское — все равно умерли и единую чашу смертную испи-ли. Ни один из них не повернул вспять, но все вместе полегли мертвые.. . И многих горожан убили, а иных ранили, а иные от великих трудов и ран изнемогли. А в шестой день спозаранку пошли поганые на город — одни с огнями, другие со стенобитными орудиями, а третьи с бесчисленными лестницами — и взяли град Рязань в 21-й день декабря. И пришли в церковь соборную Пресвятой Богородицы, и великую княгиню Агриппину, мать великого князя, со снохами и прочими княгинями посекли мечами, а епископа и священников огню предали — во святой церкви пожгли. И во граде многих людей, и жен, и детей мечами посекли, а других в реке потопили.. . и весь град пожгли, и всю красоту знаменитую, и богатство рязанское.. . И не осталось во граде ни одного живого: все равно умерли и единую чашу смертную испили. Не было туг ни стонущего, ни плачущего — ни отца и матери о чадах, ни чад об отце и матери, ни брата о брате, ни сродников о сродниках, но все вместе лежали мертвые...»
Думаю так
темою повісті м. в. гоголя "тарас бульба" є не просто зображення життя українського козацтва у давні часи, не просто погляд у давню історію боротьби кращих синів батьківщини за її незалежність — письменник показав нам душу свого народу, формування його національної свідомості. тому й приводить нас автор до запорозької січі — серця українського козацтва. тому й милується разом з нами її вільними, сміливими лицарями, захоплюється непохитністю й справедливістю законів січі._"ось це гніздо, звідки вилітають усі оті горді й міцні, як леви. ось звідки розливається воля й козацтво на всю україну! "
гоголь показує нам саме молодих козаків, синів славного полковника тараса бульби, щоб у їхній особі ми побачили молоду україну, її силу й прагнення.
запорозька січ була для них дороговказною зіркою. навіть остап, що, нудився у бурсі та чотири роки закопував свій буквар у землю, став добре вчитися, як тільки батько пригрозив віддати неука служити ченцям, як сказав, що не бачити йому запорожжя як власних т! у1. остап став одним із кращих учнів, андрій жив сьогоденням, гуляв, закохувався. сьогодні він був бурсаком, а завтра було ще в тумані, ще не настало.
вже у бурсі було видно риси їхньої вдачі. відвертий та прямий, остап терпів покарання, але ніколи не видавав товаришів. андрій же умів виходити сухим із води, ніколи не підставляв спину під різки, хоча й часто був керівником небезпечного заходу. його можна вважати розвиненішим, чутливішим, романтичнішим за остапа, бо, крім війни та товариської гулянки, для нього ще існували в світі чарівні дівчата й цвітіння садів. можливо, він здається спочатку кращим за остапа, більш душевним та людяним, більш здатним на почуття.