Маша и Владимир родились и воспитывались в разных семьях. Семья Маши Троекуровой была очень обеспеченной, а Владимир рос в бедной семье. По взглядам и характеру они тоже сильно различаются. Владимира никогда не беспокоило будущее, он растрачивал средства, многое себе позволял. Маша была очень хорошо воспитана, образованна, любила читать французские романы, она скромна и любит мечтать.
Когда в доме появился Дефорж, он не произвел на Машу никакого впечатления, но когда он мужественно повел со зверем, и убил медведя, Машу поразил этот поступок, и она оценила Дефоржа и изменила свое отношение к нему. Молодые люди стали больше общаться и проводить время вместе, Маша обладала хорошим слухом, поэтому француз начал заниматься с ней музыкой время, и Дефорж покорил сердце молодой девушки. Когда Маша узнала на встрече в саду, что перед ней Дубровский она очень удивилась. Она узнала, что ее чувства взаимны.
В это время отец Маши - Троекуров, человек очень грубый и своенравный, решил выдать Машу замуж за старого князя Верейского, ради богатства, которое было у князя. Маша очень не хотела выходить замуж за старика, но ее мнения никто не собирался учитывать. Она решила попросить у Дубровского, как они и договорились кольцо, которое он ей дал, она положила в дупло, с брата. Во время венчания она была очень бледной и выглядела нездоровой, она постоянно ждала, что приедет Дубровский, но его так и не было. Ей пришлось согласить стать женой Верейского. Когда они после венчания ехали в свое имение, их карету остановил Дубровский, он хотел дать ей свободу. Она не согласилась, так как уже была обручена и дала клятву.
На этом история любви Дубровского и Маши закончилась. Она поступила по чести и совести, не нарушила свою клятву. Оба героя были преданны своему слову. Ради свободы совести они отказались от своей любви.
ответ:Таким образом, можно одновременно задействовать и метафорическое мышление, и привычные для клиента взгляды. Можно сделать наоборот, все зависит от конкретной ситуации. Карты с изображениями и словами выбираются произвольно, клиент рассматривает, читает и делает выбор. Как правило, при таком клиент меньше тревожится и с удовольствием знакомится с колодой. Для успешной работы с метафорическими картами желательно придерживаться некоторых правил: Конфедециальность. ... Метафорические карты вошли в нашу жизнь относительно недавно, но вокруг них сразу же, стали возникать мифы. Пришло время, рассказать о некоторых из них.
Тугар Вовк – тухольський боярин, якому князь землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.
Портрет і зовнішність Тугара Вовка «…Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів».
Риси характеру Тугара Вовка а) підступність; б) хитрість; в) гордість; г) зарозумілість; д) корисливість; е) улесливість. Тугар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
Цитатна характеристика Тугара Вовка • «…Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». • «…Новий тухольський боярин, недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я Зелеменя, …побудував собі гарну хату…» • «Хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду…» • «Тільки мені ви затроюєте життя в тім раю». • «Нічого мене не обходить ваша копа. Я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним». • «Зо мною, що вік звікував між князями, вдостоївся княжої похвали і нагороди за рицарські діла! Моя донька може вибирати собі жениха між найпершими і найславнішими молодцями в краю…» • Мирослава: «Гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. Нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» «Вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна». • З рабським ушануванням розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою та ще й таким певним тоном, до якого вони привикли від своїх ханів та бегадирів». • «…Тугар Вовк у битві над Калкою зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, зложений руськими князями. …Боярин стояв у битві в першім ряді і при першім замішанні взятий був до неволі. Але дивним видавалось декому його швидке увільнення без окупу, хоч боярин божився, що монголи випустили його, шануючи його хоробрість. Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше. Боярин в кінці почув тоту зміну і попросив у князя даровизни землі в Тухольщині. Не допитуючись, для чого задумав боярин покидати Галич і для чого хоче закопатись в такій лісистій пустині, та й ще з молодою дочкою, князь Данило дав йому даровизну — очевидно, рад був його позбутися». • Максим: «Ти глянь на себе! Може, до тебе така назва борше пристане, ніж до нас. Адже до вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого Чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось його бегадира». • «…Зрадника, чоловіка, що потоптав сам свою честь, котрому проте ніяка честь не належиться». • Максим: «У мне пута на руках, а в тебе на душі!» • «Коб тільки мені по тих трупах дійти до власті й сили,— обернувся б і я лицем проти них. Але сей поганець, сей Максим,— то мені борець! А хто знає, може, й він міг би послужити до моєї цілі? Треба використати його, коли його маю в руках. Тепер, коли він у моїх руках, треба приєднати, вкоськати його трохи,— хто знає, на що ще може він пригодитися». • Бурунда: «Псе блідолиций. Подвійний зраднику — се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!» • «Ще не вся надія монголів пропала. Треба користати з того, що в руках…»