сказка А. С. Пушкина ближе к народной, чем сказка В. А. Жуковского. В пушкинской сказке зла царевне желает не посторонняя ведьма, а злая мачеха, как это обычно бывает в русских народных сказках. Пушкин использует волшебные числа 7 и 3: царевна попадает к семи богатырям, Елисей три раза обращается за к месяцу, солнцу и ветру. Важно, что королевич обращается именно к силам природы. В пушкинской сказке, как и в сказке Жуковского, есть зачин и концовка, но, в отличие от Жуковского, Пушкин чаще использует ритмичные повторы, например «путь-дорога» , «царь-отец» , «росла, росла» , «красавица-девица» ; использует постоянные эпитеты, например «черной зависти полна» , «в светлой горнице» , «стол дубовый» , «красная девица» . Сказка Пушкина нравится детям больше, потому что она более душевная, чем сказка Жуковского. — Сказка Пушкина очень близка к народной сказке.
Оповідання американського автора Джека Лондона «Жага до життя» справило на мене незабутнє враження. А сам письменник відразу перейшов у розряд моїх улюблених і шанованих. Я вважаю, що він розповів у своєму творі про дуже важливі властивості людської природи, як позитивні, так і навпаки. Це і боягузтво, і відвага, і жорстокість, і людське співчуття, і, звичайно, жага до життя.
Письменник розповідає про двох учасників «золотої лихоманки», що відправилися до північних віддалених країв на пошуки багатства. Знайти золото старателям вдалося. Але в оповіданні ми бачимо їх у той момент, коли герої намагаються вибратися до людей і знайти до на морському березі. Вони зовсім виснажені в дикій північній пустелі, в безлюдді. Їх з кожним днем дедалі менше радує золото, яке вони несуть в мішечках — адже смертельно хочеться їсти, страшно хочеться зігрітися.
Кинутий товаришем напризволяще хворий головний герой ледве пересувається до берега. Письменник ставить питання — а чи варто бажання наживи таких мук? Адже заради короваю хліба або шматка смачного м’яса золотошукач дуже скоро готовий був віддати все золото! Чи варто було вирушати в край, де заради виживання товариш Білл кинув головного героя, що став тягарем — без єдиного слова, без вибачення і прощання, не обернувшись навіть? Напевно, ні.
Але минуле не повернути. І всупереч обставинам головний герой твору зміг довести, що є сильною духом людиною.
Объяснение:
Відповідь:
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.
Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.
Пояснення:
Стиль написания, используемые эпитеты и план построения текста