Авторство слів пісні «Ой під вишнею…», як свідчить більшість літературних джерел, належить засновнику нової української літератури, авторові «Енеїди» та «Наталки Полтавки» Івану Котляревському.
Однак є цікаві літературознавчі розвідки, що свідчать про те, що І.П. Котляревський лише впорядкував один із варіантів народної пісні й увів його до свого безсмертного твору, а сама пісня є дійсно народною. Деякі натяки на авторство зашифровано в самому пісенному творі.
Якщо придивитися до перших літер початкових рядків – вийде ОСІП (Йосип). Ця пісня, найімовірніше, стала народною десь у ХVІІ- ХVІІІ столітті (доба Бароко). Такі словесні іграшки (акровірші тощо) були на той час дуже модними. Очевидно, автор розважився. Погодьтеся, дуже вдало! Пісня живе вже кілька століть.
Но Гераклу Дионис, веселившийся в то время в лесу с нимфами. Он обрызгал Геракла нектаром, который изменил его облик и сделал похожим на Еврисфея. Последний был, как известно, любимчиком Геры, поэтому она тут же отослала взбесившихся зверей обратно в леса, потому что не могла понять, кто настоящий правитель Микен... Геракл прибыл в город. Обретя прежний облик он выжал свою одежду и собрал остатки нектара в сосуд. Встретившись с чудовищем он залил нектар в рыбу, пойманную руками на мелководье, он кинул рыбу Лемне и она проглотила ее, превратившись тут же в девушку, довольно красивую. Однако, Лемна, осознав свое положение, обозлилась на Геракла и подплыв к берегу и выйдя из воды напала на него, впившись острейшими зубами в руку. Геракл отбился, действие нектара закончилось, Лемна, не дышать под водой, вновь приобрела прежний облик. Чудовище забилось и попыталось направиться к океану, но Геракл, одной рукой схватя за хвост и отбросив от воды чудовище, другой достал секиру и перерубил Лемну пополам одним махом. Население прибрежного города с те пор вспоминали Геракла в праздник посейдона, а девушки в память красоты Лемны наряжались в зеленые платья, подобные по цвету ее чешуи. Как-то так, много чео можно дополнить, но основа есть.