Объяснение:
Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.
ответ:Дивакуваті люди… А кого ми так називаємо? Тих, хто світ бачить по-своєму, проблеми – там, де для інших їх не існує, і зовсім байдужі до власного добробуту.
Алонсо Кіхано – такий чоловік, бо він зачитується лицарськими романами. Ці твори настільки захоплюють його, що він починає жити ними. І це, здавалося б, природно для людини, якій подобається певний жанр чи вид мистецтва… Але це природно доти, доки наш герой живе цими романами, а не живе у цих романах. Тут відбувається зав’язка твору: реальність відсувається для Дон Кіхота на другий план, і він починає жити у світі середньовічного лицарства, вважаючи себе, звісно, одним з його представників.
Головний герой вигадує собі красиве ім’я. Справжньому лицареві цього недостатньо. Необхідний ще зброєносець, яким стає знайомий Дон Кіхота Санчо Панса. Новоспечений лицар дає гучне ім’я навіть своєму коневі: Росінант. Не може лицар і без дами серця, якою стає жінка з сусіднього села з поетичним пишним ім’ям Дульсінея Тобоська (ясна річ, це ім’я також вигадав наш лицар сумного образу). Зброю Дон Кіхот лагодить собі з того, що «завалялось» у домі ще з часів його прадіда. От, здавалося б, і все! Образ славного лицаря вийшов на славу, пере за каламбур. Але ж ні, ще не час зупинятися і милуватися цією картиною: жоден славний лицар не обходився без подвигів, які покриють його ім’я вічною славою. Отже, Дон Кіхот вирушає творити подвиги, показувати свою лицарську мужність та звитягу…
Объяснение:
1. Стихотворение написано в 1835 году.
2. Тема: герой,который переживает за природу.
3. Композиция: делится на 3 части по числу строф.
4. Жанр: мечтательная лирика
Изобразительно-выразительные средства.
Метафоры:
•алчная земля
•ясная лазурь
Эпитеты:
•алчная
•таинственный