Я ставлюся до Максима з захопленням та повагою. Я думаю, він на це заслуговує, бо він справжній син свого батька, людина відверта, цілеспрямована, щира, хоробра, «…перший удалець на всю тухольську верховину..."
Цей парубок має велику силу волі, він мужній, відповідальний, готовий до самопожертви в ім"я всієї громади. Мені подобається, що Максим «…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних".
Разом з цим він дуже чуйна людина, романтична, здатна любити. Він любить свободу, рідну землю, красуню Мирославу і життя. «Се наша Тухольщина, наш рай! ", - з гордістю каже Максим. Тому він не може зрадити ані своїх близьких, ані свій народ.
Я дуже зрадів, коли Максим вийшов переможцем у двобої з Бурундою, тому що цей герой достойний того, щоб ним пишатися.
Для того чтобы «понять полную силу камня самому, поглядеть и показать ее людям» , молодой мастер учится у природы. «С той поры и стал чуть не каждый день в лес бегать. Время как раз покосное, ягодное. Травы все в цвету. Данилушко остановится где на покосе, либо на полянке в лесу и стоит, смотрит. А то опять ходит по покосам да разглядывает траву-то, как ищет что. <...> Придет домой и сразу к станку да до утра и сидит, а с солнышком опять в лес да на покосы. Листки да цветки всякие домой притаскивать стал... » Но этого оказалось мало.
С Хозяйки Медной горы, показавшей Даниле «живую» красоту камня, он проник в тайную красоту природы (природную красоту камня) . Но материал не может показать всего того, что должен найти сам мастер, опираясь не только на свои наблюдения над природой, но и обязательно на к образному обобщению, возникающему в результате сотрудничества с природой. Это сотрудничество и есть та живительная сила, которая оживляет результаты труда мастера