Ходив кобзар із дитиною. Хто бублик дасть, хто гроші. Гірке життя, та ще гірше - залишити дитину напризволяще.
Зовсім старий став кобзар, а Іванко підростав і допомагав названому батькові клунки носити. Кобзар передавав свої знання і вміння допитливому і здібному хлопчині, який із задоволенням переймав науку.
Не самотньо було кобзареві. Полюбив він Іванка, як рідного. З ледве помітною посмішкою засинав він під тихий спів хлопчини і гру на кобзі.
З часом прийшла пора розлучатися - пішов старий до Бога. А хлопець достойно продовжив справу названого батька.
Козы Корпеш — Баян сулу — казахская лиро-эпическая поэма XIII — XIV веков, записана в середине XIX века. Поэма была известна в устных вариантах в исполнении акынов Сыбанбая, Бекбау, Жанака, Шоже. Из около 20 вариантов наиболее известен вариант Жанака. В письменном варианте наиболее распространены версии, записанные собирателями фольклора Саблуковым (1831 год), Г. Дербисалиным (1834 год), А. Фроловым (1841 год), Ч. Валихановым (1856 год). На русском языке поэма была издана М. Путинцевым в 1865 году, затем была включена в третий том сборника В. Радлова «Образцы народной литературы тюркских племён» 1870 годов[1].