вот))
Объяснение:
Одна з найвідоміших комедій Мольєра — «Міщанин-шляхтич». Її головний герой — пан Журден, людина, яка нажила собі багато грошей, але була зовсім не аристократичного походження. Журден усіма силами прагнув зрівнятися з представниками вищого світу і робив для цього усе можливе. Він не розумів, що з боку це виглядало досить комічно і ніяк не могло його зробити справжнім аристократом.
Щоб зрівнятися зі шляхтичами, герой комедії винайняв для себе вчителів фехтування, танців, музики і навіть мови. Вчителі швидко зрозуміли недолугість свого учня і, граючи на його почуттях, почали його використовувати як можливість гарно заробити. Розмовляючи між собою, вчителі пана Журдена визнавали, що той хоча і вдавав із себе галантного шляхтича, але абсолютно нічого не тямив у науках і мистецтві. Проте він добре платив, і це для них було найголовнішим.
Це, може, було і добре, що пан Журден був людиною темною і аплодував кожній нісенітниці. Та за його гроші Журдену прощали всяку дурість і його вчителі, і його так звані «друзі». До речі, друзі героя комедії, як і його вчителі, теж користалися його недолугістю і просто тягнули з нього гроші.
Можливо, бажання пана Журдена вивчати мистецтво, науки і культуру поведінки можна було б і привітати, якби усі свої зусилля він не спрямовував лише на те, щоб просто виглядати шляхетним в очах оточуючих. До того ж, Журден через складність наук відкинув усі процеси мислення і логіку, віддавши перевагу найбільш простій орфографії. Адже це заняття не вимагало від нього майже ніяких розумових зусиль.
На щастя, родина пана Журдена не розділяла його честолюбних прагнень і реально оцінювала стан речей. І коли пан Журден відмовився віддати заміж свою дочку Люсіль за звичайного юнака з міщан, його друзі влаштували справжню виставу зі сватанням дівчини. Завдяки маскараду Журден погодився віддати Люсіль за «сина турецького султана», а при цьому ще й отримав найпочесніший у світі чин, вигаданий під час вистави — чин «мамамуші».
За законами комедійного жанру, звісно, п’єса Мольєра «Міщанин-шляхтич» має щасливий кінець. Комедія закінчується одруженням Люсіль і її коханого, а також весіллям маркізи та графа. А турки, які танцювали на весіллі, били пана Журдена шаблями і разом з муфтієм промовляли: «Бийте, бийте, не жалійте!», потім били ще й ціпками, а муфтій промовляв: «Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати!».
Таким чином Мольєр і висміяв, і фізично покарав головного героя своєї комедії — недолугого пана Журдена, який за будь-яку ціну прагнув стати шляхтичем. Щодо цього персонажа, то в одному зі своїх афоризмів оптиміст Мольєр висловився так: «Що б не говорили, є в людині щось незвичайне — таке, що ніякі вчені не можуть пояснити». І з цією безумовно мудрою думкою неможливо не погодитися.
Будущий писатель родился в семье небогатого торговца молоком по имени Тосидзо Ниихара в час Дракона дня Дракона года Дракона, и поэтому был назван Рюноскэ, первый иероглиф этого имени означает «дракон». Рюноскэ родился, когда отцу было 42, а матери — 33. Следуя старинному обычаю, родители сделали вид, будто мальчика им подкинули. Все это было сделано из суеверных соображений, поскольку в Японии считается не очень-то хорошей приметой, когда родителям новорожденного за тридцать лет. Когда ему исполнилось девять месяцев, его мать сошла с ума, и младенца, по закону и по обычаю, передали на усыновление и воспитание в бездетную семью старшего брата матери, начальника строительного отдела Токийской префектуры Акутагавы Митиаки. Так маленький Рюноскэ утратил фамилию Ниихара и получил фамилию Акутагава.
Интеллигентная семья дяди имела писателей и учёных среди своих предков, бережно хранила древние культурные традиции. Здесь увлекались средневековой поэзией и старинной живописью, строго соблюдался старинный уклад, построенный на повиновении главе дома.
В 1913 году поступил на отделение английской литературы филологического факультета Токийского университета. Он и его друзья по университету – будущие писатели Кумэ Масао, Кикути Хироси, Ямамото Юдзи и др. – были в курсе основных течений западной литературы, вели полемику по поводу того, какие направления больше отвечают запросам сегодняшнего дня. Занятия в университете разочаровали начинающего литератора — лекции оказались неинтересными, и он перестал их посещать, увлекшись изданием журнала «Синситё».
Там же был опубликован дебютный рассказ «Старик» (1914).
Начало творчества писателя относится к 1915, когда им были написаны рассказы «Ворота Расёмон» и «Нос», сразу же заставившие заговорить о появлении нового талантливого автора. Многие критики появление этих рассказов относят ко времени, когда Акутагава пребывал в душевной депрессии из-за любовной истории, трагично окончившейся, и стремился отвернуться от действительности, окунуться в мир древности.
После окончания университета в декабре 1916 Акутагава получает должность преподавателя английского языка в Военно-морской школе. Свою жизнь в эти годы впоследствии он опишет в цикле новелл об учителе Ясукити — честном, но несколько непутёвом человеке, который попадает в разные забавные истории.
В молодости испытал сильное влияние таких японских авторов эпохи Мэйдзи, как Нацумэ Сосэки и Мори Огай, а также европейской литературы (Мопассан, Франс, Стриндберг, Достоевский). Акутагава хорошо знал европейскую, в том числе русскую литературу. Рассказ «Бататовая каша» был вдохновлён повестью Гоголя «Шинель», «Нос» — одноимённой повестью Гоголя, а рассказ «Сад» — пьесой Чехова «Вишнёвый сад». В рассказе «Вальдшнеп» (1921) главные герои — русские писатели Лев Толстой и Иван Тургенев.
С 1916 года Акутагава преподавал английский язык в Морском механическом училище. Своей будущей жене он писал, что люто ненавидит преподавание: «Стоит мне увидеть лица учеников, как сразу же охватывает тоска, и тут уж ничего не поделаешь. Но зато я моментально оживаю, когда передо мной бумага, книги, перо и хороший табак». Тем не менее, это были самые плодотворные годы в его жизни — за девять месяцев он создал около двадцати новелл. В то же время с одного из друзей Акутагава пытается получить место преподавателя в университете Кэйо, но переговоры затягивались, и в конце концов он принимает другое предложение — становится сотрудником газеты «Майнити Симбун». Переехав в Токио в 1919, стал сотрудником газеты «Осака майнити симбун». Недолго поработав в редакции, всецело отдался писательской деятельности, быстро выдвинулся в литературном мире и остался в первых рядах писателей своего поколения до конца своей жизни.
балада
Объяснение:
ознаки балад:
напружений сюжетнезвичайність і загадковість подійліризмнаявність казкових чи фантастичних елементів (часто використовується прийом метаморфози в основі якого - перетворення людини на рослину чи тварину)гострота, а часто й трагічність у розв'язанні конфлікту