Я всегда хотела, чтобы у меня был маленький пушистый друг – котенок. Мама долго не хотела брать котенка, говорила, что домашний питомец – это не только красивый пушистый комочек, это еще живое существо, за которым нужно ухаживать, следить, что он вовремя покушал, чтобы не испортил мебель и не разорвал занавески. Но я упорно настаивала на своем.
И вот однажды мама пришла с работы и принесла чудесного маленького котенка. Мама нашла его у подъезда. На улице было холодно, он жалобно пищал, замерз и хотел есть. Мама взяла его в дом. Вот так у меня появился Пушок.
Теперь Пушок подрос и стал большим и красивым котом. Он очень крупный и тяжелый, и когда он много поест, то ему тяжело ходить. Наш Пушок серенький, с белыми пятнышками на лапках, шее и чуть-чуть на хвосте. У кота большие и выразительные глаза. Когда я что-то говорю Пушку или иногда ругаю, он смотрит на меня так внимательно, и мне кажется, что он все-все понимает, только разговаривать не умеет. Бывает, что у Пушка глаза отливают зеленым цветом, мне так это нравится. У кота очень пушистый хвост, на котором часто собирается разный мусор.
Я всегда слежу за тем, чтобы у Пушка была гладкая и расчесанная шерсть. Мама купила специальную расческу для кошек, и я расчесываю нашего домашнего питомца. Пушку очень нравится, когда его расчесывают и гладят. Он сразу начинает мурлыкать и подставлять голову прямо под руку. Особенно нашему коту нравится, когда его гладят и чешут за ушками.
Наш Пушок очень разборчив в еде. Он любит сметану, молоко, ряженку, свежую рыбу и сухой корм. Когда мы с папой ходим на рыбалку, для Пушка специально ловим мелкую рыбешку.
Я очень люблю своего питомца.
Великий твір.
Тяжка доля малого Тараса.
Україна — розкішний край. У цьому квітучому краї народився великий поет, художник, син українського народу — Тарас Шевченко. А про його дитячі роки я дізналась з уривка "У бур'янах" з повісті С. Васильченка.
Зростав Тарас у кріпацькій сім'ї. Батьки на панщині з ранку до вечора. Хто ж з Тарасом, білявеньким, з синіми очима хлопчиком-дитиною? Сестра Катря, теж ще дитина. Бувало, захопиться сестра грою з дівчатами, а про Тараса забуде. Сидить він сам-самісінький, плаче, чекаючи сестрички. І такий він одинокий, що жаль стає його. Але прибігала Катря, брала на руки — і вже погане зникало.
Підріс Тарасик. Нема кому з ним сидіти, у всіх робота. Хлопець наодинці з самим собою. Відтоді й почалося його бурлакування-мандрування бур'янами. Саме тут він пізнав потяг до волі, бо й увечері не загонять його батьки до хати. Ріс хлопчиком допитливим Не проходили повз його уваги ні захід сонця, ні легенькі хмаринки, ні голубе небо. Все бачив, все відчувала його вразлива душа. А якою була в нього сильна уява! Він хотів побачити залізні стовпи, що підпирають небо, і ворота, куди заходило сонце, він їх і побачив. Співчутливим був Тарас до чужого горя. Дуже глибоко запали йому в душу розповіді куткових молодиць про знущання панів з кріпаків. Наслухавшись розповідей діда Івана про гайдамаччину, співів старого кобзаря, Тарас нізащо не хоче йти до дітей гратися. Вся його душа аж палає, тремтить, в уяві постають картини справедливої помсти. І хлопчик уявляє себе гайдамакою, що рубає панам голови.
Объяснение:
Можно не дякувати! ✴
Будь ласка.