Бабушка:
Улыбаясь её тёмные, как вишни, зрачки расшtрялись, вспыхивая невыразимо приятным светом, улыбка весело обнажала белые , и ,несмотря на множество моршин в тёмной коже щёк , всё лицо казалось молодым и светлым. Очень портил рыхлый нос с раздутыми ноздрями и красный на конце. Вся она- тёмная, но светилась из нутрии –через- глаза неугасимым, весёлым и тёплым светом!Добрая и заботливая
Дедушка:
Не большой суханький старичок , с рыжей как золото бородкой с птичьем носом зелёными глазками Очень строгий с ужасным характером. Злой биспотичный
Щоби глядачеві був зрозумілий душевний стан персонажів, актори, які часто приходили на знімальний майданчик із театрів, грали тілом та мімікою. Уся перформативність німого кіно фактично перебувала в площині виразної пантоміми, що потребувала максимальної віддачі. Однак, і сам німий кінематограф аж до 1920 років був здебільшого сценічним, левова частка всіх зйомок була статичною й відбувалася тільки в одному павільйоні. Акторам доводилося постійно перебувати в кадрі, тому настільки важливо було відігравати обличчям і рухами тіла навіть найпримітивніші характеристики героїв. У 1929 році Чарлі Чаплін сказав: «Вони знищили найдавніше з мистецтв – пантоміму. Вони знищили величну красу мовчання». Звукове кіно почало домагатися реалізму, витравлюючи театралізованість прийомів. Але театр завзято не бажав полишати територію кінематографу, обростаючи новими формами свого синтезу. Зрештою, у кінематограф прийшов реформатор театру Всеволод Меєргольд, хоча сам вважав кінематограф «балаганом».