Проблеми добра і зла в романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
У творі українського письменника Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"виражені багато проблем. Одна з найбільш важливих проблем - це проблема добра і зла. Якщо дивитися з позицій народної моралі, то добро завжди прекрасне, а зло — огидне або Гидке, хто б його не зробив. Народне прислів'я стверджує: зробив добро — не кайся, зробив зло — зла і сподівайся.
Саме зла, а не добра більше випробував у своєму житті головний герой твору - Чіпка Варениченко. І "віддячив" громаді тим самим-злом і навіть ще більшим. З довірою входив Чіпка в світ, але відразу натрапив на глузування. "Байстрюк", - вигукують слідом і сміються над ним. Чим завинив ланцюжок перед громадою? Тим, що батько його був людиною з темним минулим? Ми не вибираємо собі батьків і не повинні відповідати за їхні вчинки. Але цього не хоче визнати сільська громада. У ній в першу чергу визнають честь, тому спочатку і запитують людину, чесного він роду? Але цим не міг похвалитися Чіпка. Зі злом він зустрівся дуже рано: на вулиці діти не дружать з ним, а лише обзивають і ображають. В душу хлопчика закрадається озлоблення. Хлопчик був приречений на самотність. Але самотність — страшна річ. Людей, які без всякої злоби ставилися до нього, було мало: баба Оришка, дід Улас, Грицько. І навіть рідна мати не могла приділити уваги синові, і, втомлена, часто кричала на нього. Під впливом людей, оточення, важкого життя Чіпка починає переконувати себе, що скрізь панує брехня і насильство однієї людини над іншою. Все це і викликало у нього прагнення боротьби і злоби. "І зростало лихо в його серці і виросло до гарячої відплати, яка не знала ні впину, ні заборони". Почуття ненависті і злоби загострюється в ньому тоді, коли Бородай вигнав Чіпку зі свого двору. Зіткнувся Чіпка з жорстокою несправедливістю і тоді, коли у нього обманом відібрали землю. Про домогтися правди в суді. "Скрізь неправда... Скрізь, — шепотів він. — Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда. Сказано-великий світ, але ніде дітися. Коли б можна, весь би цей світ виконав, А виростив новий... Тоді б, може, і правда настала".
Такой тонкий анализ детской психологии, сложных нитей, связывающих взрослых и детей, как в этом рассказе, говорит о глубоком понимании природы детства.
Дети и взрослые — люди разной расы. Они живут вместе, на одном пространстве, пользуются словами одного языка, но редко понимают друг друга. Бунин показал трагедию такого непонимания. Человек, вырастая, странным образом забывает о своем детстве. Он помнит события, но уже не может вернуться к детскому взгляду на них. Взрослые, обладающие умом и чувством справедливости, понимают это и пытаются как бы заново учить язык детства.
В рассказе "Цифры" автор дает две точки зрения на один и тот же конфликт дяди и маленького племянника. Он точно описывает свои чувства в момент конфликта, подробно объясняет детали происходящего и одновременно анализирует ситуацию как бы из другого времени, когда он смог понять мотивы своих и чужих поступков, дать им правильную оценку. С горечью говорит он о своей гордости, раздражении, которое погасило радость маленького мальчика. Бунин находит точные эпитеты, передающие эмоциональность племянника, его любознательность, энергию, живой характер. И беспощадно анализирует свое поведение, не пытаясь прикрываться словами о воспитании, о том, что детей нельзя баловать. Да, эти слова произносятся в рассказе и автором, и мамой, и бабушкой, но в контексте рассказа все эти теории выглядят издевательством над таинственным процессом познания мира.
Грустно, что человека много лет мучит воспоминание и стыд за свою ошибку. Но ведь большинство .взрослых даже не задумываются, как много боли они мимоходом причиняют детям, как мало настоящей любви и желания понять другого в их отношениях. Рассказ Бунина "Цифры" ненавязчиво, но твердо подводит к выводу: настоящее воспитание — это воспитание счастьем. Важно только понять, что делает ребенка счастливым, и не подменять воспитание давлением и навязыванием своих взглядов на жизнь и счастье