Вовк — тварина хижа. Уся сутність вовка націлена на те, щоб вижити самому, наздогнати та побороти здобич. Тому має цей звір теплу шубу на півночі, гострі ікла, добрий нюх на чужі сліди, сильні кігті та лапи. Бігає вовк — дай боже кожному! Ним можна зачаруватися, настільки ця тварина по-своєму прекрасна у русі, під час боротьби за здобич. Тому і говорять в народі про цього небезпечного звіра: “Вовка ноги годують”!
Полює вовк на копитних тварин, диких та домашніх: оленів, корів, овець, коней, косуль та інших. Не гидує вовк тваринами маленькими теж: наприклад, зайцями, дворовими собаками. Бідні зайчики мають ховатися від голодного сірого в лісі та степу, збивати його зі сліду, з пантелику, бо якщо той наздожене, то пухнастому кінець.
Вовк — улюблений персонаж народних казок. Його так і звуть — “Сірим”. Вовки часто бувають небезпечні для людей, особливо, коли на людину нападає зграя. А полюють вовки найчастіше у зграї, адже так легше загнати здобич. Олені та сохаті, наприклад, добре вміють відбиватися рогами та копитами. Вони легко топчуть самотнього вовка, але проти зграї сірих мало що можуть вдіяти.
Тому вовки тягнуться до свого вовчого братства. Самотні вовки, що бродять лісом чи степом поодинці, зустрічаються в природі нечасто, вони, найчастіше, теж прагнуть знайти своїх та приєднатися до них.
По словам С. Розановой, «в письмах Л. Н. Толстого проявилась его удивительная личность с ее внутренней самостоятельностью и независимостью, напряженностью творческой мысли, остротой реакции на явления общественной и идейной жизни, его чуткость и душевная щедрость, его высокая требовательность к себе и своим литературным соратникам».