Своё сообщение я бы хотела начать с того, что всё начиналось со сцены трапезы царя Ивана Ивановича (Ивана Грозного). На данной трапезе, он пирует со своими подданными. Царь заметил что один из гостей, а именно Кирибеевич - не веселиться и не пьёт со всеми. Когда царева спросил Кирибеевича, в ответ ему он сказал, что причина его грусти - красавица по имени Алена Дмитриевна. Царь прислал ему свах и подарил перстень, но в ответ на это Кирибеевич ему сказал, что - это девушка уже замужем за молодым купцом.Зачем Кирибеевич по дороге встретил Алену Дмитриевну и говорил ей что любит её, просил полюбить его и сулил богатые подарки. После этого, муж собрал своих братьев и говорили им то что на Москве-реке будет кулачный бой, на котором будет присутствовать царь. Калашников собирается биться там с Кирибеевичем насмерть. Во время боя, Кирибеевич вызвал своих желающих подраться. Выходит Калашников и говорит, кто он такой чтобы со мной биться до конца. Как итог Калашников убил Кирибеевича. Но царь гнваясь в ответ на его действия, спросил, сознательно или нарочно, ты убил его? Он был моим опричным. Калашников сказал ему, то что убил его сознательно, а за что он не скажет, бог только знает. Царь приговаривает купца к казни, но обещала, что даст вдове и сирота денег из казны, а братья смогут торговать без пошлин и налогов. После случившегося купец прощается с родными и его казнят.
Жди меня, и я вернусь. Только очень жди, Жди, когда наводят грусть Желтые дожди, Жди, когда снега метут, Жди, когда жара, Жди, когда других не ждут, Позабыв вчера. Жди, когда из дальних мест Писем не придет, Жди, когда уж надоест Всем, кто вместе ждет. Жди меня, и я вернусь, Не желай добра Всем, кто знает наизусть, Что забыть пора. Пусть поверят сын и мать В то, что нет меня, Пусть друзья устанут ждать, Сядут у огня, Выпьют горькое вино На помин души... Жди. И с ними заодно Выпить не спеши. Жди меня, и я вернусь, Всем смертям назло. Кто не ждал меня, тот пусть Скажет: - Повезло. Не понять, не ждавшим им, Как среди огня Ожиданием своим Ты меня. Как я выжил, будем знать Только мы с тобой,- Просто ты умела ждать, Как никто другой.
Крок 5. Образи-символи у повісті М.Коцюбинського "Дорогою ціною" У творі використані символічні образи вітру, часу, вічності У творі ми зустрічаємо насичену кольорами та звуками картину. Пам’ятаємо, що вона має символічне значення. Таке ж навантаження несе і образ вітру.(«Що не кажіть, а він живий, той вітер. Він летить іздалеку, понад тихими селами, і забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса. Він несе в собі гомін землі, від тихого бриніння мушки до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної розпуки»). Образ вітру є символічним, адже вітер – всемогутня сила, справжній володар, непідвладний часові. Він здатен бути скрізь, ставати свідком людського щастя та горя, перемоги та поразки. Вітер може підняти бурю на морі, примусити людину змінити свої плани. Символічний образ вітру ніби продовжує образ космічного польоту. І в цьому космічному вихорі десь загубилися і долі, і кохання двох невмираючих сердець – Остапа і Соломії. Такий романтичний, піднесений образ природи підсумовує розповідь про трагічне кохання. Він своєрідним чином пов’язує різних людей, континенти, різні часи в одне ціле. Так у творі вимальовується і образ часу та вічності. У народній творчості вітер – символ волі. Тому автор використовує для тог, Щоб підкреслити, що Остап на все життя зберіг любов до волі. Остап живе «серед розлогих просторів», «в царстві вітру, який «несе в собі весь гомін землі... від скритого зітхання серця до крику смертельної розлуки. Треба тільки уміти слухати»).
