Константин Симонов
Жди меня, и я вернусь.
Только очень жди,
Жди, когда наводят грусть
Желтые дожди,
Жди, когда снега метут,
Жди, когда жара,
Жди, когда других не ждут,
Позабыв вчера.
Жди, когда из дальних мест
Писем не придет,
Жди, когда уж надоест
Всем, кто вместе ждет.
Жди меня, и я вернусь,
Не желай добра
Всем, кто знает наизусть,
Что забыть пора.
Пусть поверят сын и мать
В то, что нет меня,
Пусть друзья устанут ждать,
Сядут у огня,
Выпьют горькое вино
На помин души...
Жди. И с ними заодно
Выпить не спеши.
Жди меня, и я вернусь,
Всем смертям назло.
Кто не ждал меня, тот пусть
Скажет: — Повезло.
Не понять, не ждавшим им,
Как среди огня
Ожиданием своим
Ты меня.
Как я выжил, будем знать
Только мы с тобой, —
Просто ты умела ждать,
Как никто другой.
Александр Твардовский
РАССКАЗ ТАНКИСТА
Был трудный бой. Всё нынче, как спросонку,
И только не могу себе простить:
Из тысяч лиц узнал бы я мальчонку,
А как зовут, забыл его спросить.
Лет десяти – двенадцати. Бедовый,
Из тех, что главарями у детей,
Из тех, что в городишках прифронтовых
Встречают нас, как дорогих гостей,
Машину обступают на стоянках,
Таскать им воду ведрами – не труд,
Приносят мыло с полотенцем к танку
И сливы недозрелые суют...
Шел бой за улицу. Огонь врага был страшен,
Мы прорывались к площади вперед.
А он гвоздит – не выглянуть из башен,
И черт его поймет, откуда бьет.
Тут угадай-ка, за каким домишкой
Он примостился, – столько всяких дыр.
И вдруг к машине подбежал парнишка:
– Товарищ командир, товарищ командир!
Я знаю, где их пушка. Я разведал...
Я подползал, они вон там, в саду...
– Да где же, где?.. – А дайте я поеду
На танке с вами. Прямо приведу.
Что ж, бой не ждет – Влезай сюда, дружище! –
И вот мы катим к месту вчетвером.
Стоит парнишка – мины, пули свищут,
И только рубашонка пузырем.
Подъехали. – Вот здесь. – И с разворота
Заходим в тыл, и полный газ даем.
И эту пушку, заодно с расчетом,
Мы вмяли в рыхлый, жирный чернозем.
Я вытер пот. Душила гарь и копоть:
От дома к дому шел большой пожар.
И, помню, я сказал хлопец! –
И руку, как товарищу
Был трудный бой. Всё нынче, как спросонку,
И только не могу себе простить:
Из тысяч лиц узнал бы я мальчонку,
Но как зовут, забыл его спросить.
Дік Сенд всього 15 років. Доля була до нього суворою: він був знайдуть, ім'я йому дав перехожий, який відніс хлопчика до притулку. Але коли він підріс, містер Уелдон звернув увагу на кмітливого хлопчика і дав йому можливість вчитися і працювати на його судні «Пілігрим». Дік мріяв стати справжнім капітаном. Але проблеми переслідували юнака. Фізична сила і міцний дух до йому з гідністю вийти з небезпечних ситуацій. Сміливість, рішучість дозволяли йому діяти швидко. Чуйність і відданість спонукали юнака піклуватися про місіс Уелдон і Джека. Відповідальність - головна риса характеру Діка, тому не дивно, що п'ятнадцятирічний капітан хвилювався за долю кожного з пасажирів судна, він не їв і не спав, стоячи за штурвалом протягом декількох діб. Діка більшість героїв поважають, сподіваючись на його силу і розум, і тільки Негоро і Харріс вороже ставляться до капітана, тому що він заважає їх підступним планам. Мені подобається цей герой своєю сміливістю, відповідальністю. Він викликає повагу ще й тому, що в наш час 15-річні хлопці тільки вчаться в школі. Вони залежать від батьків, часто несамостійні, не мають можливості проявити свої якості характеру в таких романтичні пригоди і небезпечних подорожах, в яких побував Дік. Але бути відданим, чуйним, сміливим, рішучим можна і в звичайному житті, треба тільки прагнути до цього надеюсь вам подойдет)