Граф Б*** - один из героев повести А. С. Пушкина «Выстрел», противник Сильвио. Это богатый офицер из знатного рода, который противопоставлен главному герою произведения. Он красив, умен и отважен. С его появление в полку первенство мужественного и меткого стрелка Сильвио немало пошатнулось. Такого поворота событий Сильвио не смог ему простить и после очередной наглой выходки этого баловня судьбы, а именно пощечины в свой адрес, он вызвал его на дуэль. Поведение графа во время дуэли говорит о его беспринципности и равнодушии.Мало того, что он явился с фуражкой полной спелой черешни, которую ел, пока в него хотели выстрелить, так он еще и демонстративно выплевывал косточки в сторону противника. Такое невозмутимое и хамское отношение к дуэли настолько разозлило Сильвио, что он отказался стрелять, но оставил за собой право выстрела. В отличие от благородного Сильвио, графу дуэль не доставляла никакого дискомфорта или угрызений совести. За это главный герой пообещал когда-нибудь ему отомстить и, к счастью, ему выдался такой случай. Но и на этот раз Сильвио не стал убивать графа, а лишь полюбовался его страхом в глазах.Ведь со временем граф остепенился, женился на молодой и красивой девушке. Теперь ему было, что терять, и он не мог оставаться таким же безразличным, как тогда в полку. Правом своего выстрела Сильвио воспользовался, но выстрелил в картину, висевшую в гостиной графа, прямо в простреленное его противником место. После этого инцидента граф остался один на один со своей совестью, а Сильвио больше никто не видел.
Що означає бути людиною з душею?Підліток Том- головний герой оповіданаявність Усмішка. Він живе у невідомому містіни майбутнього.Як і всі діти він дописали вийшов, хоча багато чого не знає.Мені знається що Тому не вистачає уваги та батьківської любові.Хлопець зовсім не розуміє чому треба плювати на каринку а потім її знищувати. Він не знав,що її напимав Леонардо да Вінчі, один з найвідоміших майстрів доби Відродження. Він був просто вражений красою полотна.Картина взагалі вдалася йомуніципалітет живою...
Книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука. 2
Граф Б*** - один из героев повести А. С. Пушкина «Выстрел», противник Сильвио. Это богатый офицер из знатного рода, который противопоставлен главному герою произведения. Он красив, умен и отважен. С его появление в полку первенство мужественного и меткого стрелка Сильвио немало пошатнулось. Такого поворота событий Сильвио не смог ему простить и после очередной наглой выходки этого баловня судьбы, а именно пощечины в свой адрес, он вызвал его на дуэль. Поведение графа во время дуэли говорит о его беспринципности и равнодушии.Мало того, что он явился с фуражкой полной спелой черешни, которую ел, пока в него хотели выстрелить, так он еще и демонстративно выплевывал косточки в сторону противника. Такое невозмутимое и хамское отношение к дуэли настолько разозлило Сильвио, что он отказался стрелять, но оставил за собой право выстрела. В отличие от благородного Сильвио, графу дуэль не доставляла никакого дискомфорта или угрызений совести. За это главный герой пообещал когда-нибудь ему отомстить и, к счастью, ему выдался такой случай. Но и на этот раз Сильвио не стал убивать графа, а лишь полюбовался его страхом в глазах.Ведь со временем граф остепенился, женился на молодой и красивой девушке. Теперь ему было, что терять, и он не мог оставаться таким же безразличным, как тогда в полку. Правом своего выстрела Сильвио воспользовался, но выстрелил в картину, висевшую в гостиной графа, прямо в простреленное его противником место. После этого инцидента граф остался один на один со своей совестью, а Сильвио больше никто не видел.
Объяснение: