Карпенка-Карого «Мартин Боруля» зображує дуже знайому для автора твору картину – його головний герой заможний селянин Мартин Боруля намагався не тільки довести свою приналежність до дворянського роду бюрократичним шляхом, він ще й намагався бути тим, ким на його думку є дворянин. Більше того, він робив усе, щоб його сім’я стала вести себе, як дворянська. Все це було характерно і для батька Івана Карпенка-Карого, тому сумнівів у правдивості і щирості викладу цієї трагікомедії ні у кого виникати не може.
Ідейно – тематичний зміст твору розкривається за до найпростішого аналізу. У Мартина Борулі досить щаслива сім’я, де кожна людина займається тим, що кожному із них близько. Але фантазії батька сім’ї і його бажання піднестися над реальністю перевернули життя цієї родини з ніг на голову. Мартин Боруля звик до роботи, але, щоб стати дворянином, він довше залишався в ліжку вранці. Він заборонив своєї доньці займатися справами по господарству, тому що це не дворянська справа. Також він забажав надмірно розумного нареченого для неї із міста. Мартин Боруля, який у минулому був настільки близьким до звичайних буденних справ, не міг навіть помислити, що його дочка, яка виросла в селі, навряд чи зможе побудувати своє щасливе життя з кимось із міста. Він також вніс корективи і в життя свого сина, відправивши його на службу писарем, до чого у сина не було ніякої схильності. Жанр трагікомедії при цьому дуже вдало розкривається завдяки зображенню у творі всіх тих кумедних ситуацій, які випали на долю Мартина Борулі і членів його родини. Цілком зрозуміло, що в кінцевому результаті доля розставила все по своїх місцях і дала Мартину Борулі те, чого він заслуговував. За ним так і не був визнаний статус дворянина через незначну дрібницю – відмінність однієї літери в його прізвищі. Крім того, його син так і зміг впоратися з проблемами на службі і був звільнений, а від доньки пішов наречений-аристократ. Таким чином, Мартін Боруля не тільки став жертвою власної фантазії, але і приніс дуже багато страждань усім своїм близьким.
Говорячи про мораль даного твору, можна констатувати, що у автора вийшло зробити її простою і очевидною для читачів. Кожна людина має нахили до якоїсь діяльності, що пов’язано зі спадковістю або життя. Не варто різко змінювати себе і прагнути до чогось протилежного, адже до добра це не доведе.
. Ф. И. Тютчев Поэзия Федора Ивановича Тютчева полна лиризма, внутреннего напряжения и драматизма. Перед читателем открываются не просто прекрасные картины природы, а он видит «концентрированную жизнь». Тютчев, как никто, умел передать цвета, запахи, звуки окружающего мира. Люблю грозу в начале мая, Когда весенний, первый гром, Как бы резвяся и играя. Грохочет в небе голубом. Гремят раскаты молодые, Вот дождик брызнул, пыль летит, Повисли перлы дождевые, И солнце нити золотит. Он увидел первозданную красоту, удивился ей и «заставил» нас открыть свои сердца этому миру, впустить его в свои души. Если человек чувствует красоту природы сердцем, старается жить с ней в гармонии, то обретает мир в себе.Как то так:)
В рассказе Виктора Петровича Астафьева "Фотография, на которой меня нет" отображена жизнь людей в тридцатые годы. Каждый живет, чем может. Быт жителей деревни очень прост. В школе нет ни парт, ни скамеек, ни тетрадей, ни учебников, ни карандашей. Витя – главный герой рассказа - живёт без родителей. Огромную роль в его жизни играет самый дорогой человек – бабушка. Она отругает мальчика за простуженные ноги, поворчит немного, но потом будет всю ночь выхаживать, поить молоком, растирать, укутывать и останется до утра возле кровати любимого внука. В повествовании автор вводит изображение окон. В одних была просто вата и три – четыре розетки рябины с листиками. В других даже стёкла были не везде. В третьих было навалено всего: и ваты, и моху, и рябины, и калины, и даже разноцветных бумажных цветочков, служивших самым лучшим украшением. "По окну, ещё не заходя в дом можно определить, какая здесь живёт хозяйка, что у неё за характер и каков обиход в избе". В рассказе есть образ цветка, который является "двойником" мальчика. Порою, он угасает, гибнет, но всё же к весне вновь возрождается, появляются бледно-зелёные побеги и торопливо тянутся вверх, чтобы однажды раскрыться прекрасным цветком. Во фрагменте рассказа, где главного героя не отпускают фотографироваться, автор использует очень много глаголов. Таким образом, Астафьев пытается описать психологическое состояние мальчика, передать его мысли, чувства и эмоции читателю. Витя очень хочет пойти и сфотографироваться вместе со всеми. Но, в то же время, понимает, что ходить он совсем не может. Бабушка главного героя – добрая и заботливая деревенская жительница. В её речь автор включил огромное количество диалектных и просторечных слов и выражений. Так Астафьев показал всю простоту и незатейливость русского человека. Конечно, в деревне есть и пьяницы, и "ненадёжные люди". Но не они определяют атмосферу жизни. Особым уважением пользуется учитель – не только за свои знания, но и за то, что он сам всех уважает, со всеми здоровается и никогда не отказывает в Люди в этом рассказе, хоть и не идеальны, но ценят внутреннюю, душевную красоту людей. В этом рассказе мне понравилось то, что деревня живёт, как одна большая семья, дружная и крепкая. Иногда в ней случаются ссоры, но силой добра и прощая, можно победить все беды.
Карпенка-Карого «Мартин Боруля» зображує дуже знайому для автора твору картину – його головний герой заможний селянин Мартин Боруля намагався не тільки довести свою приналежність до дворянського роду бюрократичним шляхом, він ще й намагався бути тим, ким на його думку є дворянин. Більше того, він робив усе, щоб його сім’я стала вести себе, як дворянська. Все це було характерно і для батька Івана Карпенка-Карого, тому сумнівів у правдивості і щирості викладу цієї трагікомедії ні у кого виникати не може.
Ідейно – тематичний зміст твору розкривається за до найпростішого аналізу. У Мартина Борулі досить щаслива сім’я, де кожна людина займається тим, що кожному із них близько. Але фантазії батька сім’ї і його бажання піднестися над реальністю перевернули життя цієї родини з ніг на голову. Мартин Боруля звик до роботи, але, щоб стати дворянином, він довше залишався в ліжку вранці. Він заборонив своєї доньці займатися справами по господарству, тому що це не дворянська справа. Також він забажав надмірно розумного нареченого для неї із міста. Мартин Боруля, який у минулому був настільки близьким до звичайних буденних справ, не міг навіть помислити, що його дочка, яка виросла в селі, навряд чи зможе побудувати своє щасливе життя з кимось із міста. Він також вніс корективи і в життя свого сина, відправивши його на службу писарем, до чого у сина не було ніякої схильності. Жанр трагікомедії при цьому дуже вдало розкривається завдяки зображенню у творі всіх тих кумедних ситуацій, які випали на долю Мартина Борулі і членів його родини. Цілком зрозуміло, що в кінцевому результаті доля розставила все по своїх місцях і дала Мартину Борулі те, чого він заслуговував. За ним так і не був визнаний статус дворянина через незначну дрібницю – відмінність однієї літери в його прізвищі. Крім того, його син так і зміг впоратися з проблемами на службі і був звільнений, а від доньки пішов наречений-аристократ. Таким чином, Мартін Боруля не тільки став жертвою власної фантазії, але і приніс дуже багато страждань усім своїм близьким.
Говорячи про мораль даного твору, можна констатувати, що у автора вийшло зробити її простою і очевидною для читачів. Кожна людина має нахили до якоїсь діяльності, що пов’язано зі спадковістю або життя. Не варто різко змінювати себе і прагнути до чогось протилежного, адже до добра це не доведе.