Объяснение:
Унаслідок більшої свободи, відкритості українського суспільства до іноземних впливів та значно ширших контактів iз літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської та класичної зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів (постмодернізму, неоавангарду, сенсо-фізіологізму, уживання нецензурної лексики та суржику), різноманітністю та змішанням жанрів, своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті.
Для сучасної української літератури характерне зниження патріотичного та морального пафосу типового для соцреалізму. Якщо для класичної та радянської літератури були характерні політична заангажованість та визнання за літературою певної виховної суспільної ролі, то завдяки здобуттю Україною незалежності і зникненню цензури, необхідність у цих функціях суспільного опору значно впала. Література вступила у постколоніальну стадію саморефлексії ставши тільки видом мистецтва. Багато сучасних творів відзначені іронією, переоцінкою цінностей та зверненням до тем, що були забороненими за радянських часів.В зв’язку з відсутністю доступу до творів західних авторів у час їх публікації, особливістю українського постмодернізму є його запізнення у часі. Західні твори в стилі постмодернізму з’явилися вже в 1950-1960-х роках, а українські — в 1990-х. Культурна ізоляція та обрив модерністичної традиції радянською владою призвели також до того, що частина сучасних авторів пишуть у модерністичному стилі, інша частина — у соцреалістично-народницькому, а третя частина намагається орієнуватися на міжнародні взірці і надолужувати історичну прогалину.Після відміни заборон на публікацію творів письменників доби Розстріляного відродження та емігрантів, їх заново відкриті твори стали впливовими орієнтирами для сучасних письменників. Для покоління вісімдесятників важливим автором був Микола Зеров, у той час як дев’ятдесятники цікавилися творами Майка Йогансена, Аркадія Любченка і всього періоду 1920-х років, а також українським бароко, модернізмом та авангардизмом.
Объяснение:
В третьей главе читатель встречает первый в романе пейзаж — описание окрестностей дороги в Марьино: «Места, по которым они проезжали, не могли назваться живописными». Здесь автор будто рисует два пейзажа. Первый — реальный: «обтерханные» мужики, обглоданные деревья, тощие коровы; а второй – родные края глазами Аркадия, который вдруг почувствовал себя «молоденьким мальчиком»: все «золотисто зеленело», «заливались жаворонки» и колосилась рожь.
Объяснение: