Они спустились вниз по лестнице, как будто в погреб, и долго-долго шли по разным переходам и коридорам, которых прежде Алеша никогда не видывал. Иногда коридоры эти так были низки и узки, что Алеша принужден был нагибаться. Вдруг вошли они в залу, освещенную тремя большими хрустальными люстрами. Зала была без окошек, и по обеим сторонам висели на стенах рыцари в блестящих латах, с большими перьями на шлемах, с копьями и щитами в железных руках. Чернушка шла вперед на цыпочках и Алеше велела следовать за собою тихонько-тихонько... В конце залы была большая дверь из светлой желтой меди. Лишь только они подошли к ней, как соскочили со стен два рыцаря, ударили копьями об щиты и бросились на черную курицу. Чернушка подняла хохол, распустила крылья... Вдруг сделалась большая-большая, выше рыцарей, — и начала с ними сражаться! Рыцари сильно на нее наступали, а она защищалась крыльями и носом. Алеше сделалось страшно, сердце в нем сильно затрепетало — и он упал в обморок.
Когда пришел он опять в себя, солнце сквозь ставни освещало комнату, и он лежал в своей постели: не видно было ни Чернушки, ни рыцарей. Алеша долго не мог опомниться. Он не понимал, что с ним было ночью: во сне ли всё то видел или в самом деле это происходило? Он оделся и пошел вверх, но у него не выходило из головы виденное им в ночь. С нетерпением ожидал он минуты, когда можно ему будет идти играть на двор, но весь тот день, как нарочно, шел сильный снег, и нельзя было и подумать, чтоб выйти из дома. - не копировал
Они спустились вниз по лестнице, как будто в погреб, и долго-долго шли по разным переходам и коридорам, которых прежде Алеша никогда не видывал. Иногда коридоры эти так были низки и узки, что Алеша принужден был нагибаться. Вдруг вошли они в залу, освещенную тремя большими хрустальными люстрами. Зала была без окошек, и по обеим сторонам висели на стенах рыцари в блестящих латах, с большими перьями на шлемах, с копьями и щитами в железных руках. Чернушка шла вперед на цыпочках и Алеше велела следовать за собою тихонько-тихонько... В конце залы была большая дверь из светлой желтой меди. Лишь только они подошли к ней, как соскочили со стен два рыцаря, ударили копьями об щиты и бросились на черную курицу. Чернушка подняла хохол, распустила крылья... Вдруг сделалась большая-большая, выше рыцарей, — и начала с ними сражаться! Рыцари сильно на нее наступали, а она защищалась крыльями и носом. Алеше сделалось страшно, сердце в нем сильно затрепетало — и он упал в обморок.
Когда пришел он опять в себя, солнце сквозь ставни освещало комнату, и он лежал в своей постели: не видно было ни Чернушки, ни рыцарей. Алеша долго не мог опомниться. Он не понимал, что с ним было ночью: во сне ли всё то видел или в самом деле это происходило? Он оделся и пошел вверх, но у него не выходило из головы виденное им в ночь. С нетерпением ожидал он минуты, когда можно ему будет идти играть на двор, но весь тот день, как нарочно, шел сильный снег, и нельзя было и подумать, чтоб выйти из дома. - не копировал
Я довго читав роман Вальтера Скотта "Айвенго" і з жалем перегорнув останню сторінку. Ще вчора я гав за поведінкою героїв, переживав про те, чи зуміють до Річарду воїни Локслі. Я відчував себе жителем середньовічного міста і тільки відриваючись від книги, розумів, що на дворі 21 століття. І ось все прочитано. А герої ніби залишилися знайомими, майже рідними. Хто ж запам'ятався більше ?Айвенго. Чому він ? Познайомився я з ним в дивній обстановці. Він є до себе додому в незвичному одязі. Його ніхто не вважає своїм: ні рідний батько, ні кохана. Він-паломник. Але Вілфред вже в рідному гніздечку, за яким нудьгував. Він дивиться в очі людині, яка народила його , не прощає дитину, боїться підійти до коханої...Айвенго-воїн без страху і докору. Ще не бачачи його, ми прислухається до бесіди про нього в замку Седріка Сакса . Ми дізнаємося про те, як він воював,, захоплюємося його витонченістю і відвагою. Він не користується своєю перевагою під час турнірів, скромний і величний.Найпривабливіше його якість-вірність і чесність. Він воює на боці короля Річарда і служить Йому до кінця, не кидаючи навіть у складній ситуації. Він любить жінку, через яку його позбавляють спадщини., але не стає негідником і зрадником.Айвенго ризикує собою заради Ребекки, яка у важку хвилину опинилася поруч і лікувала його. Він міг би дивитися на всіх зверхньо, але наділений співчуттям і вміє дякувати. Ось чому він летить на бій, захищає Ребекку.Роман прочитаний, а я знову і знову беру його в руки, щоб зустрітися з яскравими, незвичайними людьми. А лицар Айвенго, так вважаю, назавжди залишиться моїм улюбленим персонажем. Він вчить благородству, вірному служінню жінці і зразком мужності.
Объяснение-зроби будь ласка мою відповідь кращим