ответ: Чарівний світ дитинства... Незабутня пора життя людини. Світ, у якому існують казка й бувальщина, світ, у якому завдяки батькам ми завжди почуваємо себе захищеними, сміливо будуємо найвідчайдушніші плани й у мріях переносимося у найдальші краї. І навіть ставши дорослими, ми, якщо нам погано, повертаємося думкою у дитинство. Там завжди нас чекають радість, світлі надії, віра в те, що все на світі можливе. Існує там і чарівна крамниця, створена уявою великого письменника Герберта Веллса.
Світ дитинства — світ казки. Я сміливо відкриваю двері у казку і потрапляю в цю чудову чарівну крамницю. І що за дива починаються довкола мене! Ввічливо киває мені головою, як давній знайомий, поважний іграшковий тигр, невідомо звідки з'являються найрізноманітніші кришталеві кульки і чарівний капелюх. А на підлозі — дивовижні чарівні дзеркала, що можуть звужувати й видовжувати предмет, збільшувати й зменшувати його. Пройшовши далі в крамницю, я бачу, як переді мною з'являється раптом незвичайний, схожий на фокусника, продавець, який повідомляє, що всі товари, які тут є, добуваються чарівним шляхом. І говорить, що потрапити в цю незвичайну чарівну крамницю можуть лише гарні й слухняні діти. Далі продавець починає витрушувати з капелюха яйця, мармурову кульку, годинник. Дива та й годі! Цікавим там був і коник-гойдалка, і чарівний іграшковий меч. А якими чудовими були чарівні олов'яні солдатики, які крокували, наче справжні! А ще там були справжнісінькі живі кролик із голубом. Найголовніше те, що майже всі дива в цій крамниці були видимі лише дитині, дорослі їх не помічали. Діти мають велику творчу уяву. Світ казки, фантастики, світ незвичайного й чарівного завжди супроводжує їх. Вони невиправні мрійники й романтики й на крилах мрій можуть перенестися у будь-які краї. Та, на жаль, усі діти швидко виростають, стають дорослими і від них назавжди йде цей дивовижний світ — мрій, чудес, цікавих подорожей і зустрічей.
І нехай далеко не кожна наша дитяча мрія здійснюється, але назавжди залишається з нами світ дитинства — невичерпна колиска добра і радості на все життя.
Объяснение:
ответ: 1.С другой стороны, образ шинели может быть воспринят как мера ограниченности героя, узости его мира и мышления. Вдохновленный новой целью и смыслом, Башмачкин мечтает о красивом меховом воротнике, а не о кардинальных переменах в своей душе и жизни.
2. «Маленький человек» — это тип литературного героя, который появился в реалистических произведениях русских писателей в начале XIX века. Как правило, это персонаж невысокого социального положения и незнатного происхождения, небогатый и не обладающий выдающимися и талантами. У него нет амбиций и желания изменить свою жизнь.
4. Когда маленький человек пришел на работу в новой шинели, его пригласили на именины к столоначальника. Возвращаясь домой поздно ночью, Акакий Акакиевич лишился своей шинели и вынужден был носить старую, из-за чего заболел и умер.
Объяснение:
Станционный смотритель
В одном пристанционном грязном городке жил дед Самсон Вырин. Робил он на железной дороге смотрителем. Всё смотрел и смотрел, то туда, то сюда… До того довертел башкой, что рехнулся на этой почве и придя домой, после очередного захода в трактир, набрасывался на свою жёнку с кулаками. Мол де она и щи не так сварила и солонку не туда поставила, и рюмку водки не припасла, стерва! Дочь была у них, Дуня. До того страшная, сопливая и косая, что прямо ужас. А уже пора было замуж выдавать, а то уже сил не было никаких кормить эту обормотку, язви её в душу-то. В один прекрасный день, Самсон перекрыл шлагбаумом пути, чтобы очередной эшелон с колчаковцами и не заметил, как через шлагбаум норовит проскочить повозка, запряжённая в ободранную, облезлую кобылу с ямщиком на облучке и студентом Илюхой внутрях. Это ехал к себе домой на каникулы маменькин сынок, закутавшись в серую шинель и натянув картуз по самые брылы, подмяв под себя замёрзшие копыта, обтянутые не пойми чем. Натужно гудя, паровоз пронёсся прямо по несчастной кобылёжке, подмяв под себя все остатки оные, но не задев при этом кучера со студентом. Те вывалились с кошевы в разные стороны и ошалев от счастья, что выжили, побежали, ничего не видя перед собой, на огонёк, мерцающий не так далече. Вырин, от такой наглости повозки, не мог вымолвить ни слова и только хлопал своими руками по хилым ляжкам, и громко матерился. Смена его подходила к концу и Самсон поплёлся в трактир залить «горькой» свой страх, судорожно копаясь трясущимися руками в дырявых карманах. В дыму от цыгарок и слабом свете ламп он увидел своих бедолаг и подсел к ним. Те уже довольно много приняли на грудь и громко рассуждали о происшествии на железной дороге. «Налейте-ка мне, сволочи, мать вашу таку-то, а то в кутузку сдам, как нарушителей проезда через шлабаум!» Те испужались и плеснули ему в кружку, после чего Самсон обратил внимание на Илюху, увидев в нём сразу жениха своей непутёвой Дуньке… По заснеженной дороге, при свете половинки луны, медленно плелись три фигуры, гнусавя какую-то цыганщину, типа, шумел камыш, прямо к дому Самсона, где в это время его жёнка гонялась за котярой, стащившего куриную голову прямо со стола, а Дуня, задрав свой тощий зад, уставившись в заледеневшее маленькое окно, напрасно пыталась высмотреть своими белёсыми глазёнками своё счастье.