«Життя лиш доти має вартість, – говорив він частенько, – доки чоловік може помагати іншим. Коли він стає для інших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-будь мав статися тягарем для інших і їсти ласкавий, хоч і як заслужений хліб!»
Я зробив те, що кождий на моїм місці зробив би
будь певний, що скоро се коли-будь буде в моїй силі, то боярин Тугар Вовк
Тухольщині! Правда, і Стрий, і Опір однаково миють її рінисті зелені узбережжя, луги її однаково покриваються весною травами та цвітами, і в її лазуровім, чистім повітрі однаково плавле та колесує орел беркут, як і перед давніми віками. Але все інше як же змінилося!
Робота йшла прудко. Незабаром потік був зовсім замурований. Гнівно закрутилася виром на місці спинена вода, мов не розуміючи, пощо се спиняють її в бігу. Люто плюснула хвиля за хвилею о величезний камінь, кинулась було підгризати спідні, на дні покладені плити, шукати між ними проходу, але все було даремно – всюди камінь та й камінь, щільно стиснений і збитий в одну незломну стіну. Заклекотіла вода. Порушилася в усім своїм ложищу – і стала, зачудувана, спокійна на вид, але а гнівом у її кришталевій глибині. Мов тур, готуючись до нападу, стане, і голову вниз похилить, і роги до землі згинає, і стишиться, щоб опісля разом вирватись із того приниженого положення і кинутися з цілою силою на противника, так і непривична до пут вода тухольського потоку на хвилю притишилася, немов злінивіла, задрімала в плоских своїх берегах, а тим часом набирала сили і смілості до нового, рішучого нападу і тільки стиха перла собою о стіну, немов пробуючи своїх плечей, чи не зможе ними відсунути кинену їй так несподівано запору.
– Обскочили вас тухольці, кажеш? – кликнув він радісно.– І вийти відси не можете? Ну, то богу дякувати! Надіюсь, що й не вийдете вже. Тухольці ціпкий народ: кого раз у руки зловлять, то вже не люблять пустити.
– Зраджуючи свій нарід, ведучи монголів через гори… Ні, краще вмерти, ніж так заробляти на вільністьі.
– Життя в неволі нічого не варте, – відказав Максим, – краща смерть!
цілуючи його бліді, спечені уста
Ланселот дю Лак или сэр Ланселот был сыном короля Бена Бенвика и королевы Элейн. Ланселот был Первым Рыцарем Круглого Стола, и он никогда не подводил ни в кротости, ни вежливости, ни в храбрости. В дополнение к его мужеству и мастерству на поле битвы, Ланселот был также рыцарем, который последовательно служил другим, таким образом давая ему доброе имя и поддержку в большинстве кругов.
Говорят, что Ланселот был величайшим бойцом и фехтовальщиком среди всех рыцарей Круглого стола , и все же он был чрезвычайно умен и известен своим обаянием и юмором. Легенда гласит, что в детстве Ланселот был оставлен на берегу Озера , где его нашла Вивьен, Леди Озера.
Балагур из легенды
Легенда говорит о том , что Ланселот был отцом Галахада по Элейн . Это была другая Элейн, Элейн из Астолата , которая умерла от разбитого сердца, потому что Ланселот не ответил ей на любовь и привязанность. Многие источники ссылаются на общую привязанность между Ланселотом и королевой Гвиневерной, и даже больше, чем общая привязанность, поскольку Ланселот был фаворитом королевы. Он ее от сожжения на костре в двух разных случаях, и именно на одном из этих Ланселот по ошибке убил сэра Гарета, что привело к роспуску Круглого стола. После того, как королева раскаялась в аббатстве в качестве монахини, Ланселот прожил остаток своей жизни в качестве отшельника.
В истории
Сэр Ланселот - почти наверняка комбинация персонажей, созданных в ранней римской / британской, а также французской литературе. Имя Ланселот, возможно, было изобретением французского поэта 12-го века Кретьена де Труа или персонажа Ангусела, о котором говорил Джеффри из Монмута в « Истории британских королей» .
Происходил ли Ланселот из кельтской мифологии, был ли он континентальным изобретением или он действительно жил как знаменитый рыцарь и герой? Возможно, мы никогда не узнаем ... но Ланселот всегда будет жить в нашем воображении как один из величайших рыцарей в истории.
Герцог Веронский Эскал.
Объяснение:
Описываемые события, согласно легенде, произошли в начале XIV века, когда Вероной правил Бартоломео делла Скала; отсюда имя в шекспировской пьесе: Эскал.