мир сказок, волшебных , чудесных событий окружал меня с раннего детства. сказки читала мне бабушка, надев очки. потом, когда я подрос и научился читать, я читал сказки ей вслух, а она вязала под мое «сопровождение» теплые носки. нашими любимыми книжками были «снежная королева», «иван-царевич и серый волк», «котигорошек» и сказка «ох».
помню, что в детстве я не выдумывал собственных сказок и . ведь их и так хватало снаружи в мире, в книжках с картинками, в мультфильмах. мой мир в возрасте пяти-шести лет – это такая странная смесь современных американских фильмов, «мультиков», винни пуха, крокодила гены, поросенка фунтика и капитошки, тома и джерри. короче, сказок из телевизора.
папа мне сказал как-то в шутку, что около речушки, за мостом живет водяной. папа даже назвал его имя. серьезный какой-то водяной, который даже лодку может перегнать на другое место, если рассердится. ну, а в колодце живет русалки, это мне тоже папа «объяснил». после этих рассказов я, когда мы проезжали в трамвае речку и мост, расталкивал всех людей подряд и подбегал к окну смотреть. мне казалось, что водяной мне обязательно покажется. я сознательно полдня ждал и готовился, когда мы должны были ехать тем маршрутом.
единственная моя большая и «сказочная» мечта – я хотел летать и часами смотрел на небо. конечно, в своих мечтах я летал. и во сне тоже. это были незабываемые , фантастика.
Объяснение:
Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.
