О чем мечтают герои комедии Н. В. Гоголя "Ревизор"
Комедия Н. В. Гоголя «Ревизор» приобрела общественно-важное значение. Автор критиковал и высмеивал пороки и недостатки царской России. Местом действия в произведении Гоголь избирает маленький провинциальный городок, от которого «хоть три года скачи, ни до какого государства не доедешь» . Героями пьесы автор комедии делает городских чиновников и Хлестакова в том числе. Разница между ними и Хлестаковым лишь в том, что он откровенно глуп и лишен даже практической сметки. В каждом из персонажей есть что-то от хлестаковщины. Черты Хлестакова присущи каждому человеку в той или иной степени, поэтому Хлестаков является главным героем. Все герои пьесы вызывают грустную улыбку. Самым ярким примером служат мечты городничего, который, мечтая о будущей жизни, видит себя в качестве тестя великого человека: «… Поедешь куда-нибудь – фельдъегеря и адъютанты поскачут везде… Хе, хе, хе, вот что, канальство, заманчиво! » Всмомним, как при виде тарелки супа Хлестаков забывает о том, как минуту назад унижался и выпрашивал еду. Теперь он представляет себя в роли важного господина и изображает его. Представления Хлестакова и Сквозник-Дмухановского о шикарной жизни в основном совпадают. Ведь хлестаковские «тридцать пять тысяч одних курьеров» ничем не отличаются от фельдъегерей и адъютантов, которые в мечтах городничего «поскачут везде» . И, главное, Сквозник-Дмухановский также рад унизить мелкую сошку городничего, представив себя генералом. К чему же приводят эти мечты? Что Гоголь хочет показать этим? В этих героях писатель отражает ничтожество, грандиозные претензии и внутреннюю пустоту своих героев. Вот почему жизнь эпохи отразилась в «Ревизоре» с огромной силой, а образы комедии Гоголя позволяют яснее понять социальные явления того времени.
Народився Андрій Платонович Климентов 20 серпня (1 вересня) 1899 року в Воронежі в робочій багатодійтній сім’ї. Будучи старшим сином, Андрій допомагає батькам у вихованні братів і сестер, а пізніше починає забезпечувати матеріально. Освіту було отримано спочатку церковно -приходській школі, потім — в 4х — класній міській школі. З 1918 року почав вчитися в технічному училищі Воронежа. Через скрутне матеріальне становище в сім’ї рано почав працювати. Змінив він багато професій: був помічником машиніста, литейщиком труб на заводі, працював у страховій сфері, у виробництві млинових жорен. Писати став під час громадянської війни, оскільки працював військовим кореспондентом. За цим послідувала активна творча діяльність: Платонов Андрій проявив себе як талановитий письменник (публіцист, поет) і критик. У 1921 році він публікує свою першу книгу «Електрифікація», а 1922 році в світ виходить книга віршів Платонова «Блакитна глибина», що отримала позитивні відгуки критиків. Після закінчення політехнікуму в 1924 році, Платонов працює електротехніком і меліоратором. Як багато людей того часу, Платонова наповнений ідеалістичними революційними ідеями. Висловлюючи їх у своїх творах, автор з часом приходить до протилежної думки, зрозумівши нездійсненність задуманого. У 1927-1930 рр . Платонов пише одні з найбільш значущих своїх творів: повість «Котлован» і роман «Чевенгур». Потім в житті Платонова настає переломний момент. Після друку повісті «Про запас», яка була різко розкритикована Йосипом Сталіним, твори письменника відмовляються публікувати. Під час Великої Вітчизняної війни Платонов, як і під час громадянської війни, працює військовим кореспондентом. Повісті та військові розповіді Платонова знову друкуються. Однак літературна свобода письменника тривала недовго. У 1946 році, коли вийшла розповідь Платонова «Повернення», його знову перестають друкувати через надмірну критику, тепер уже назавжди. Ймовірно, такі події привели його до іронічних думкок з приводу нездійсненності революційних ідей. Помер письменник 5 січня 1951 в Москві від туберкульозу, і був похований на вірменському кладовищі. Літературна слава до письменника прийшла вже після смерті. Твори автора — повісті «Місто Градів», «Ефірний тракт», «Таємна людина», «Епифанские шлюзи». Розповіді «Як запалилася лампа Ілліча», «Третій син», «Піщана вчителька», «Ямська слобода». Збірка віршів «Блакитна глибина». Роман «Чевенгур», повість «Про запас», притча «Котлован». Андрій Платонов цікаві факти Він був найстаршою дитиною в сім’ї. У його батьків було 11 дітей. Письменник закохався в Марію Кашинцеву. Вона довго не хотіла офіційно оформляти їх відносини, але вагітність змінила її рішення. Закохані одружилися в 1921 році, а через рік у пари народився син, якого назвали Платоном. У 1944 році Марія Олександрівна народила письменникові дочку Машу. Мати і дружина письменника не знайшли спільної мови, йому не вдалося налагодити відносини між двома головними жінками в його житті. Насправді Платонов — це псевдонім Андрія Платоновича. Його справжнє прізвище Климентов. Письменник мав славу сумної і мовчазної людини.
запа-м'ятати
как-то так