Початок двадцятого століття визначив справжнє історичне місце Вергілія. Нові дослідження виявили ступінь оригінальності римського поета, показали безпідставність абстрактного порівняння його з Гомером, тому що кожний з них видатний по-своєму.
Дуже скоро Вергілій став класиком. Уся пізніша римська поезія повна запозичень з Вергілія. Згадане вище тлумачення 4 еклоги додавало Вергілію особливе значення й в очах християн як у стародавності, так і в середні віки; тому твори його дійшли в дуже великій кількості списків.
Як бачимо, повторення у сміховому варіанті теми Вергілія Іваном Котляревським досить близьке до оригінального тексту і відрізняється не тільки умисно-вульгарною стилістикою, а й сучасним і цілком „високим” за розміром і культурою рими віршем. Для майбутнього „Енеїди” Котляревського чи не вирішальним стала саме та обставина, що вірш її, легкий, невимушений, насичено-образний по-народному і зовсім не сміховий, поклав початок сучасній українській поезії.
Вергілієва „Енеїда” – етногонічна легенда: там розповідається про звитяжні дії родоначальника римлян, засновника римського народу і римської держави. Центральною темою є тема долі, що формується в боротьбі між різними богами, а у вирішальний момент Юпітер-Зевс дає герою самому визначити майбутнє у чесному двобої з Турном. Картини мандрів Енея сповнені соковитих деталей, в тому числі є і описи бенкетів, але переважно це – „пири”-битви, з детальними картинами того, куди увійшов спис чи меч і звідки він вийшов. У „низькому” українському варіанті все набуває іншого смислу. Подорож Енея з його „обірваними, мов гиря, ланцями” по світу має не стільки героїчний, скільки комедійний характер, бо хоч би де вони опинялися, одразу ж починають залицятися до місцевих молодиць і нестримно й буйно бенкетувати. В моралізаторському тлумаченні твору Котляревського як сатири на вади сучасного йому суспільства центральне місце посідає опис відвідин Енеєм потойбічного світу, де він бачить справедливу кару за гріхи і висловлює нібито соціальний протест. Загалом поема Котляревського ніби втрачає цілісність, наявну у етногонічній легенді римлян. Сміхове начало знімає сюжетно-змістову напруженість, все розпадається на окремі картини, поєднані лише темою мандрів. Згідно з естетикою карнавалу, сміховий простір неорганізований, це світ хаосу, що протистоїть звичному порядку, світ „навиворіт”. Втім, сучасні дослідники переконані, що у бурлескно-травестійному творі І.Котляревського „Енеїда”, де грізна римська легенда була спущена з літературних латинських небес на літературну полтавську землю, на місце виміряної класицистської цілісності прийшов все-таки не хаос – прийшла якась внутрішня цілісність низового життя, просякнутого відчуттям свободи
ТОМ СОЙЕР И ГЕКЛЬБЕРРИ ФИНН (англ. Tom Sawyer, Hucklberry Finn) — герои романов Марка Твена «Приключения Тома Сойера» (1876) и «Приключения Гекльберри Финна» (1884). Двенадцатилетние мальчишки, жители маленького провинциального американского городка Санкт-Петербург, товарищи по играм и забавам, которые то и дело рождает их неуемная фантазия. Т. С. — сирота. Его воспитывает сестра покойной матери, благочестивая тетушка Полли. Мальчишке совершенно неинтересна та жизнь, которая течет вокруг, но он вынужден соблюдать общепринятые правила: ходить в школу, посещать церковную службу по воскресеньям, аккуратно одеваться, хорошо вести себя за столом, рано ложиться спать — хотя то и дело нарушает их, вызывая негодование тетушки. Предприимчивости и изворотливости Тому не занимать. Ну кто еще, получив в наказание задание побелить длиннющий забор, смог бы повернуть дело так, что забор покрасят другие мальчишки, да к тому же оплатив право принять участие в столь увлекательном мероприятии «сокровищами» : кто дохлой крысой, а кто обломком зубной гуделки. Да и получить Библию в награду за превосходное звание ее содержания, на деле не зная ни строчки, тоже далеко не каждый сумеет. А вот Том смог! Разыграть кого-либо, одурачить, придумать что-нибудь необычное — это стихия Тома. Много читая, он стремится и собственную жизнь сделать такой же яркой, как та, в которой действуют герои романов. Он пускается в «любовные приключения» , устраивает игры в индейцев, пиратов, разбойников. В какие только ситуации ни попадает Том благодаря своей бьющей ключом энергии: то ночью на кладбище становится свидетелем убийства, то присутствует на собственных похоронах. Иногда Том и в жизни на почти героически поступки. Например, когда принимает на себя вину Бекки Тэчер — девочки, за которой неловко пытается ухаживать, — и выдерживает порку учителя. Он обаятельный парень, этот Том Сойер, но он дитя своего времени, своего города, привыкший вести двойную жизнь. Когда надо, он вполне принять образ мальчика из приличной семьи, понимая, что так поступают все. Совсем иначе дело обстоит с ближайшим другом Тома, Геком Финном. Он сын местного пьяницы, которому нет никакого дела до ребенка. Гека никто не заставляет ходить в школу. Он полностью предоставлен сам себе. Мальчишке чуждо притворство, а все условности цивилизованной жизни просто невыносимы. Для Гека главное — быть свободным, всегда и во всем. «Ему не надо было ни мыться, ни надевать чистое платье, а ругаться он умел удивительно. Словом, у него было все, что делает жизнь прекрасной» , — заключает писатель. Гека бесспорно привлекают занимательные игры, выдумываемые Томом, но дороже всего Геку личная свобода и независимость. Утратив их, он чувствует себя не в своей тарелке, и именно ради того, чтобы вновь обрести их, Гек во втором романе уже один предпринимает опасное путешествие, навсегда покидая родной город. В благодарность за от мести индейца Джо вдова Дуглас взяла Гека на воспитание. Слуги вдовы умывали его, причесывали гребнем и щеткой, каждую ночь укладывали его на отвратительно чистые простыни. Ему приходилось есть при ножа и вилки и посещать церковь. Несчастный Гек выдержал лишь три недели и исчез. Его искали, но без Тома вряд ли смогли бы найти. Тому удается перехитрить простодушного Гека и вернуть его на какое-то время к вдове. Тогда Гек мистифицирует собственную гибель. Сам же садится в челнок и плывет по течению. Во время путешествия Гек тоже переживает немало приключений, проявляет находчивость и смекалку, но уже не от скуки и желания поразвлечься, как раньше, а в силу жизненной необходимости, прежде всего ради беглого негра Джима. Именно Гека думать о других делает его образ особенно привлекательным. Наверное, поэтому сам Марк Твен видел в нем героя XX века, когда, с точки зрения писателя, уже не будет расовых предрассудков, нищеты и несправедливости.
Такой роман как Робинзон Крузо ,будет интересен как для девушек ,так и для мужчин ,так как в этом романе есть и приключения ,и выживание ,и счастливый конец . Этот роман дает нам представить как все было ,где он находился и что вокруг него было ,когда мы читаем этот роман то мы представляем всю картину ,так ярко и точно ко будто мы сами там находимся . И конечно если читать этот роман детям то им очень понравится слушать его , из за его сюжета ,и яркого описания . Думаю теперь понятно почему данный роман до сих пор интересен
Початок двадцятого століття визначив справжнє історичне місце Вергілія. Нові дослідження виявили ступінь оригінальності римського поета, показали безпідставність абстрактного порівняння його з Гомером, тому що кожний з них видатний по-своєму.
Дуже скоро Вергілій став класиком. Уся пізніша римська поезія повна запозичень з Вергілія. Згадане вище тлумачення 4 еклоги додавало Вергілію особливе значення й в очах християн як у стародавності, так і в середні віки; тому твори його дійшли в дуже великій кількості списків.
Як бачимо, повторення у сміховому варіанті теми Вергілія Іваном Котляревським досить близьке до оригінального тексту і відрізняється не тільки умисно-вульгарною стилістикою, а й сучасним і цілком „високим” за розміром і культурою рими віршем. Для майбутнього „Енеїди” Котляревського чи не вирішальним стала саме та обставина, що вірш її, легкий, невимушений, насичено-образний по-народному і зовсім не сміховий, поклав початок сучасній українській поезії.
Вергілієва „Енеїда” – етногонічна легенда: там розповідається про звитяжні дії родоначальника римлян, засновника римського народу і римської держави. Центральною темою є тема долі, що формується в боротьбі між різними богами, а у вирішальний момент Юпітер-Зевс дає герою самому визначити майбутнє у чесному двобої з Турном. Картини мандрів Енея сповнені соковитих деталей, в тому числі є і описи бенкетів, але переважно це – „пири”-битви, з детальними картинами того, куди увійшов спис чи меч і звідки він вийшов. У „низькому” українському варіанті все набуває іншого смислу. Подорож Енея з його „обірваними, мов гиря, ланцями” по світу має не стільки героїчний, скільки комедійний характер, бо хоч би де вони опинялися, одразу ж починають залицятися до місцевих молодиць і нестримно й буйно бенкетувати. В моралізаторському тлумаченні твору Котляревського як сатири на вади сучасного йому суспільства центральне місце посідає опис відвідин Енеєм потойбічного світу, де він бачить справедливу кару за гріхи і висловлює нібито соціальний протест. Загалом поема Котляревського ніби втрачає цілісність, наявну у етногонічній легенді римлян. Сміхове начало знімає сюжетно-змістову напруженість, все розпадається на окремі картини, поєднані лише темою мандрів. Згідно з естетикою карнавалу, сміховий простір неорганізований, це світ хаосу, що протистоїть звичному порядку, світ „навиворіт”. Втім, сучасні дослідники переконані, що у бурлескно-травестійному творі І.Котляревського „Енеїда”, де грізна римська легенда була спущена з літературних латинських небес на літературну полтавську землю, на місце виміряної класицистської цілісності прийшов все-таки не хаос – прийшла якась внутрішня цілісність низового життя, просякнутого відчуттям свободи