1. Лірична героїня з поезії «Давня весна» дорікає весні, тому що вона А завдає їй болю та страждань Б примушує працювати на землі В забула про неї Гнавіює неприємні спогади
Хоча назва вірша налаштовує на сприйняття картини природи, описи природи у Лесі Українки ніколи не були самоціллю: в них завжди присутня людина зі своїм внутрішнім світом. У поезіях видатної поетеси пейзажні мотиви поєднуються з філософськими ("Хвиля"); філософськими та інтимними ("Стояла я і слухала весну"), інтимними ("Давня весна").
Літературознавчі словники визначають ліричного героя як друге ліричне "Я" поста. Хоч це поняття умовне, будь-яка поезія є втіленням думок і переживань автора. Хоча ліричного героя не можна ототожнювати з автором, з його душевним станом — він живе своїм життям у новій художній дійсності, між ними все ж існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті віршованих творів.
Лірична героїня Лесі Українки разом з внутрішнім світом самої поетеси містить у собі також естетичний досвід певного покоління письменників. У випадку і Лесею це досвід борців за національну культуру України.
Ява(насправді його звали Іваном) і Павлуша друзі-нерозлийвода. За темпераментом характеру вони не дуже подібні, проте Іван більш вигадливий і веде за собою друга. Його фантазії немає кінця, а бурхлива уява змушує придумувати такі " викаблуки",що потім дорослі не знають, що робити:плакати чи сміятися. Та і бешкетували хлопці не тому, щоби зробити зло, а щоби бути відомими, і щоби слава про них гриміла навколишніми селами. Побачивши у Києві метро, хлопчики вже самі його риють під свинарником, а корову Контрибуцію змусили взяти участь у справжньому родео. Проте ми бачимо, що хлопчики, незважаючи на непосидючість і бешкетливість, надзвичайно добрі і співчутливі. Коли вони почули, що із криниці доноситься щеняче скигління, навіть не задумуючись, рішили врятувати тваринку. Якщо Ява завжди знаходиться у пошуку, що б ще таке придумати.., то Палуша, навпаки, дуже врівноважений, спокійний і серйозний,а проте завжди підтримує другові витівки. Мабуть, автор, зображаючи Івана, нагородив його багатьма своїми власними рисами характеру, навіть волосся йому придумав руде, яке мав у дитинстві сам.
Мне очень понравилась книга "Дырчатая луна" Владислава Крапивина. В ней рассказывается о том,как мальчик Лесь и девочка Гайка случайно вывели огромного жёлтого кузнечика.Ребята назвали его Велькой. Они катались на нём,и им было хорошо. Потом за кузнечиком стали охотиться военные с автоматами. Но Лесь и Гайка смогли Вельку и спрятали его в Безлюдных Пространствах. Эта книга учит дружбе, взаимовыручке и тому, что даже такие большие и страшные существа, как кузнечик Велька, могут оказаться милыми и добрыми.
Хоча назва вірша налаштовує на сприйняття картини природи, описи природи у Лесі Українки ніколи не були самоціллю: в них завжди присутня людина зі своїм внутрішнім світом. У поезіях видатної поетеси пейзажні мотиви поєднуються з філософськими ("Хвиля"); філософськими та інтимними ("Стояла я і слухала весну"), інтимними ("Давня весна").
Літературознавчі словники визначають ліричного героя як друге ліричне "Я" поста. Хоч це поняття умовне, будь-яка поезія є втіленням думок і переживань автора. Хоча ліричного героя не можна ототожнювати з автором, з його душевним станом — він живе своїм життям у новій художній дійсності, між ними все ж існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті віршованих творів.
Лірична героїня Лесі Українки разом з внутрішнім світом самої поетеси містить у собі також естетичний досвід певного покоління письменників. У випадку і Лесею це досвід борців за національну культуру України.