Лётчик истребитель
…Шла война. Лето, начало июня 1945 год. Западный особый военный округ. В авиационном истребительном полку проводились занятия с летным составом. Командир полка подполковник Симонов Виктор Петрович перед проведением обучения по тактике пилотирования истребителей при воздушном бое с противником, проводил беседу по текучей политической обстановке отношения СССР с Фашисткой Германией:
-Товарищи лётчики, международная обстановка сложная и напряжённая. Особенно она накалена без предела нашей страны СССР и Германии. На границе сосредоточены отборные полностью укомплектованные немецкие войска до 180 и более дивизий. Наша разведка доносит о готовности немецкие войск к нападению на СССР. Нам говорят: «Не поддавайтесь на провокации…». Война с Германией будет, в этом нет сом-нения. Поэтому призываю вас быть готовым к любым событиям и обратить большое внимание на боевую готовность личного состава и исправность боевой техники, наших истребителей Як – 2, в случае нападения противника. Мне приходилось воевать с немецкими лётчиками в небе Испании. Я знаю, что война придёт на нашу землю. И это будет в конце июля месяца 1941 года.
Пігмаліон” аналіз твору Головні герої «Пігмаліон» – квіткарка з нижчого стану на ім’я Еліза Дуліттл; її батько, який працює сміттярем; полковник Пікерінг; вчений Генрі Хігінс; а також місіс Хілл з дітьми (дочка і син на ім’я Фредді). Ідея п’єси “Пігмаліон” полягає в тому, що навіть бідна і неосвічена людина може стати культурною і прекрасною, якщо буде трудитися! “Пігмаліон” проблематика У «Пігмаліоні» Шоу поєднав дві однаково хвилюють його теми: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови. Заробляй на полуниці 1500 грн в день! Б. Шоу особливо яскраво зміг у своєму творі висвітлити проблему нерівності людей в умовах суспільства. У кінці твору Еліза, вже освічена, залишається ні з чим, як була до цього, тільки з трагічним усвідомленням свого матеріального становища і тонким почуттям безмежної несправедливості до людей з нижчого стану. У підсумку дівчина повертається в оселю Хіггінса, але її вже там цінують і приймають як рівну, “свою”, як повноцінну особистість. П’єса має і повчально-виховну цінність, що стосується освіти. Адже правильна освіта і виховання відіграє далеко не останню роль в житті будь-якої особистості. Сам Шоу мету своєї п’єси визначив наступним чином: «” Пігмаліон “- це насмішка над шанувальниками” блакитної крові”… Головна ідея п’єси: вищі класи відрізняються від нижчих тільки одягом, вимовою, манерами, освітою – і ці соціальні прірви можуть і повинні бути подолані. Талант Хіггінса і благородство Пікерінга дійсно роблять з квіткарки герцогиню, і це можна розуміти як символ майбутнього суспільного прогресу і розкріпачення, до якого закликали Шоу і його однодумці. Для утвердження в суспільстві справедливості, стверджує драматург, головне – перемогти злидні і неуцтво. Позбавлення Елізи від цих бід зміцнюють кращі якості особистості, притаманні їй і колись – порядність, почуття власної гідності, душевну чуйність, енергію. На менш сильні характери, начебто Дулиттла-батька, бідність діє руйнівно. Хіггінс, який в ході «експерименту» сприяв духовному звільненню Елізи, робив це ненавмисно, він не в силах стати вище чисто егоїстичних міркувань. Душевна черствість Хіггінса, нездатного на розуміння і повагу до Елізи, уособлює бездушність англійського суспільства, і в цьому трагізм фінальної ситуації п’єси.
Образом Манилова Гоголь начинает галерею помещиков. Перед нами возникают типические характеры. В каждом портрете, созданном Гоголем, по его словам, «собраны черты тех, которые считают себя лучше других». Уже в описании деревни и поместья Манилова проявляется сущность его характера. Дом расположен на очень невыгодном, открытом всем ветрам месте. Деревня производит убогое впечатление, так как Манилов совсем не занимается хозяйством. Вычурность, слащавость раскрываются не только в портрете Манилова, не только в его манерах, но и в том, что покосившуюся беседку он называет «храм уединенного размышления», а детям дает имена героев Древней Греции. Сущность характера Манилова — совершенная праздность. Лежа на диване, он предается мечтам, бесплодным и фантастическим, которые никогда не сможет осуществить, так как всякий труд, любая деятельность ему чужды. Его крестьяне живут в нищете, в доме царит беспорядок, а он мечтает о том, как хорошо бы построить через пруд каменный мост или от дома повести подземный ход. Обо всех он отзывается благосклонно, все у него препочтительнейшие и прелюбезнейшие. Но не потому, что он любит людей и испытывает к ним интерес, а потому, что ему нравится жить беззаботно и удобно. О Манилове автор говорит: «Есть род людей, известных под именем: люди так себе, ни то ни се, ни в городе Богдан, ни в селе Селифан, по словам пословицы». Таким образом, автор дает понять, что образ Манилова типичен для своего времени. Именно из сочетания подобных качеств и происходит понятие «маниловщина».